 Головна сцена літературно-музичного фестивалю «Руді тексти» в Кривому Розі, як і в попередні два роки, знову розгорнулася просто неба, але цього разу – не побіля води у затишку, а біля приміщення Криворізького міського театру драми та музичної комедії імені Тараса ШЕВЧЕНКА. Його свого роду родзинкою стала немилосердна спека, коли навіть у тіні термометр показував близько сорока градусів за Цельсієм, але - родзинкою, так би мовити, ще й підсмаженою організаторами, бо вони призначили відкриття фестивалю не десь там на вечір або ближче до ранку, а на саме пекло дня, на 13-ту годину. Очевидно, таким був задум на витримку для глядачів і самих учасників: створити собі труднощі з метою їх подальшого героїчного подолання – абсолютно «по-советски». Крім того, ще «додав настрою» один із його співорганізаторів, поет і одночасно звукорежисер ТРК «Рудана» Максим КАБІР. Саме він побажав глядачам, «чтобы показали настоящую такую криворожскую аудиторию: радостную, счастливую и восприимчивую к поэтам».- І це в той час, коли майже всі обливалися потом, бо фестиваль розпочався хвилин на сорок пізніше, ніж це було попередньо оголошено.
Однак для тих людей, які, попри все, шанують поетичну творчість, спека справді не стала перешкодою, і таких разом із учасниками та організаторами набралося десь із півтори сотні. Вони, озброєні пляшками з водою, сиділи в тіні дерев та під самими деревами на стільцях, наданих для проведення цього заходу адміністрацією театру і міською бібліотекою для дітей.
Одним із задумів організаторів стали виступи місцевих та кількох прибулих із інших міст України поетів не поодинці, а парами. Та й не тільки з України, бо один, Сергій ПРИЛУЦЬКИЙ, приїхав навіть із сусідньої Білорусі. Сюрпризом для глядачів у його виступі стало те, що він читав вірші виключно рідною мовою: білоруською. Але тут потрібно зазначити, що не всі учасники виконали свою обіцянку не матюкатися під час читання віршів. В тому числі – і Сергій ПРИЛУЦЬКИЙ. Тобто, «русский мат» набув подальшого свого пропагування й поширення, використавши для цього центральну сцену фестивалю. До того ж, у такому пропагуванні відзначився й один із організаторів, Максим КАБІР. Тому (порівняно з ним) слова іншої організаторки про те, що вона «натиснувши на гальма, маленьку нужду тут справляла», виглядали просто як „детский лепет”.
Та все написане зовсім не означає, ніби-то поети тільки те й робили, що намагалися зі сцени приголомшити глядачів нецензурщиною, бо насправді таких епізодів було набагато, хоч неприємний осад на серці вони-таки залишили. Навпаки: із хвилюванням у серці вони ділилися з криворіжцями своїми почуттями, своїми знахідками про навколишній багатовимірний світ. Наприклад, дуже цікавими виявилися вірші киянки Тали ПРУТКОВОЇ, цьогорічного лауреата всеукраїнського фестивалю „Коронація слова” в номінації „Пісенна лірика про кохання”. Особливо – про Юрія ГАГАРІНА, який прочитала її напарниця Неля НАЗАРЧУК, журналістка і ведуча із ТРК „Рудана”. Запам’яталися ось ці слова освідчення в коханні, суто по-жіночому світло і відверто:
„Тихі вуста пересохли, мов літо,
Коси змарніли, як листя трави...
Я Вас любила, ГАГАРІН, за вітер,
Я зрозуміла, що космос – то Ви”.
Своєю мудрістю, поетичністю, м’яким ліризмом і відвертістю у поєднанні з життєвою спостережливістю підкорили душу вірші відомого криворізького журналіста Олега ПАВЛОВА, який виступив у парі з Ларисою ОМЕЛЬЧЕНКО, бібліотекарем із міста Підгороднього, яка минулого року стала лауреатом однієї із премій всеукраїнського фестивалю майстрів короткого оповідання „Сила малого”. Він читав свої рядки спокійно, просто і без зайвого акторства та намагання будь-що привернути до себе увагу, і це виглядало дуже гармонійно, знаходило болючий відгук у серці:
„Казалось мне, был я мудр,
И это умел, и то,
А просто я был баламут,
Еще точнее – ничто.
Побыл я большим глупцом,
Зеленым, как в мае трава,
Искавшим свое лицо,
Искавшим свои слова».
Або, наприклад, ось ці рядки, на які здатний, як мені здається, далеко й далеко не кожний із тих, що не тільки пишуть вірші, а й живуть ними:
„Снимите меня с облаков,
Сорвите меня с небес.
Там хватит своих дураков,
Да новый зачем-то влез…»
Така лірика у простому й необтяжливому виконанні автора явно контрастувала, наприклад, із першою парою, у якій виступили відомий на всю Україну своїми скандальними віршами та своїм сайтом „Інша література” киянин Сергій ПАНТЮК і організаторка фестивалю, журналістка із місцевої телерадіокомпанії «Рудана” Ольга ХВОСТОВА. Бо, власне, пара ця, швидше, розважала місцеву публіку, була більше епатажною, а не намагалася привернути увагу до чогось серйозного. Для того, щоб читачі це зрозуміли, процитую дві із поезій, що читав Сергій ПАНТЮК. Спочатку, - із написаної для дітей:
„Коли удома все гаразд,
Приходить пан Перевертас,
І тільки поруч він з’являється,
Одразу все перевертається:
Жене до нірки кішку мишка,
Мене читає зранку книжка,
Блукає братик по оселі,
Збирає іграшки на стелі...”
Після цього Сергій сповістив усіх присутніх про те, що йому (ще в дитинстві) подобались вірші-„ужастики”, пізніше він вирішив: це недобре, що ці короткі віршики пишуться тільки російською мовою, а тому він придумав і запровадив „український жахливчик” і кілька з них прочитав. Ось один із них:
„Була бабуся короткозора,
А окулярів чи лінз не хотіла.
Раз не розгледіла світлофора,
А тут вантажівка заторохтіла.
Миттєво вирішилась давня проблема:
Лежить бабуся, а очі – окремо”. Отже, на фестивалі були різні виступи: і за тональністю самих творів, і за рівнем експансивності їх прочитання. Скажімо, абсолютно не схожі один на одного за своєю творчістю Володимир СТЕЦЮК, голова Асоціації криворізьких літераторів, і Андрій ЧЕЙ, соліст гурту „Майна”, виступили в одній парі, але кожен по-своєму знайшов відгук у душах глядачів. Андрій не просто читав свої вірші, а майстерно грав зі сцени, активно при цьому жестикулюючи, а Володимир спокійно і без зайвого акцентування просто їх зачитував: поважно і неспішно
Треба сказати, що фестиваль „Руді тексти” привабив відвідувачів не тільки самою головною сценою біля приміщення театру, але ще й виставкою картин різних художників, переважно – молодих. Були там також і фотокомпозиції. Крім того, тут же, перед сценою, між стільцями, продавали книги тих авторів, що виступали, а також – інших. А на сцену піднімалися не тільки поети, а ще й музиканти, які виконували композиції і на гітарах, і на бандурі. Тому можна було відволіктися від віршів і послухати чудову музику або полюбуватися витворами місцевих художників та фотографів. Однак нікого не могли відволікти вірші, які в самому кінці, без пари, прочитав Максим КАБІР, як було сказано, - автор аж трьох поетичних збірок, про творчість якого та про нього самого написали свої вірші аж двадцять „поетів-заздрісників”.
Я пам’ятаю, як Максим з’явився років десь шість-сім тому на одному із засідань Асоціації криворізьких літераторів і приємно вразив буквально всіх там присутніх своєю свіжістю образів у віршах і майстерністю, його очі були широко відкриті на світ, а сам він відчував (і це було помітно), що все у нього виходить, що він відчуває вплив своєї творчості на інших. І зовсім-зовсім по-іншому він виглядає сьогодні, заявляючи, що уже став старим, хоч ще немає й тридцяти, в прочитаних його рядках відчувалася і втому від життя, і певна зверхність у ставленні до людей, нахил до нецензурщини. Він зізнався в тому, що
«Мои стихи – не серебро, а жесть,
Пора призводить пивные банки»,
А потім дуже неприємно вразив мене (я гадаю, чимало й інших слухачів), продекламувавши:
«И мне отрежут русский мой язык
Карпатские лихие партизаны».
Щодо останнього «одкровення» мені пригадалася розповідь дисидента і в’язня сумління, доктора філософських наук Євгена СВЕРСТЮКА, коли він розповідав, що вояки УПА розпізнавали закинутих у їхні загони «енкаведистів» також і за нетипову для українців того краю поведінку, коли ті, раптово спіткнувшись, матюкались. Та мені здається, що у Максима буде трохи інша доля, навіть попри те, що він «как прежде, верю (ит) в коммунизм».
Тож послухати на фестивалі справді було що, але - густо розбавлене штучною, неживою поезією чи ж просто штукарством і вправами графоманів, невиліковно закоханих у свою творчість. Та найбільше мене вразило не це, а низький рівень його організації. Адже організатори (Ольга ХВОСТОВА і Максим КАБІР) представляли провладну ТРК «Рудану», спонсори – провладну Партію регіонів, не кажучи вже про гігантський «Арселор-Міттал-Кривий Ріг». То хіба для проведення центрального заходу не можна було знайти приміщення чоловік на 300-500? - У Кривому Розі таких – дуже багато. До того ж, організатори дійшли до того, що навіть не використали елементарне: свій бренд. На сцені замість назви «Руді тексти» красувався у біло-синьому виконанні напис «Арт-майдан», а майки з «Рудими текстами» я навіть на ведучих не побачив, а тільки – на редакторові «Вестника Кривбасса» та на операторі одному з телеканалів. Та й піднімалися поети на сцену розбитими сходами. Тож з якою метою так все було зроблено. – Насміятися над поезію в «городе руды и металла»?
Сергій ЗІНЧЕНКО На світлинах: 
розбиті сходи, що ведуть на сцену;
напис над сценою; 
виступає Олег ПАВЛОВ, 
виступає Сергій ПРИЛУЦЬКИЙ; 
виставка картин;
виставлені книги на продаж; 
готові піднятися на сцену Володимир СТЕЦЮК і Андрій ЧЕЙ. Фото автора.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
