PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:33



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Травень » 15 » Про окупований гітлерівцями Кривий Ріг під час війни Росії проти України
21:25
Про окупований гітлерівцями Кривий Ріг під час війни Росії проти України
Презентація книги

Та зустріч у центральній криворізькій бібліотеці для дорослих на проспекті Карла Маркса за два дні до державного свята була зовсім не такою, як десятки попередніх. А особливість її була в тому, що вона відбувалася в той час, коли вже розпочалася окупація України, хоча на цьому проспекті та на сотнях інших криворізьких вулиць квітувала мирна весна і до всіх перехожих перед бібліотекою привітно усміхались каштани. Тим часом Крим уже окупували нахабні й по-геббельсівські брехливі у своїй підступності загарбники із сусідньої Росії, котрі розпалили полум’я війни і на Донбасі. У центрі ж уваги присутніх на тій зустрічі була розмова про книгу «Криворіжжя в полум’ї війни», і в ній на фактах і документах розповідалося про окупований гітлерівцями Кривий Ріг більш ніж сім десятиліть тому. Тоді ще росіяни разом з українцями воювали проти німецько-фашистських загарбників, а тепер ось незалежна Росія підступно, без оголошення війни (як колись гітлерівська Німеччина), наприкінці лютого цього року напала на незалежну Україну. І тому кожне слово, сказане на цій зустрічі Олександром МЕЛЬНИКОМ, автором книги, краєзнавцем і археологом, та співучасником цього проекту, юристом Ігорем РУКАВІЦИНИМ, сприймалося саме в цьому контексті.
З огляду на таку особливість і відповідальність моменту, я вирішив, що не варто детально займатися описом того, що на цій зустрічі, яку вела завідуюча бібліотекою Валентина КОСИХ, відбувалося, хто про що запитав і яку отримав відповідь. Бо набагато важливіші самі факти й документи, про які говорилося, і те, на що виступаючі звертали увагу. Через це й вирішив обмежитися цитуванням тих моментів з розповідей Олександра МЕЛЬНИКА та Ігоря РУКАВІЦИНА, які є справді цікавими й важливими, на мій погляд, для читачів нашої газети, розбивши їх на окремі фрагменти з підзаголовками. Причому все це – дуже свіже, оскільки й тижня ще не минуло після тієї зустрічі, яка відбулася 7 травня.
«БІЛЬША ЧАСТИНА – ПРО ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ»
Олександр МЕЛЬНИК:
«Книжка, яку зараз ми до вашої уваги рекомедуємо («Криворіжжя в полум’ї війни») – це наш спільний з Ігорем РУКАВІЦИНИМ проект, який два роки тому розпочався… В ньому залучено документи чотирьох архівів: Дніпропетровського нашого обласного, вищих органів влади України в Києві, Центральний військовий архів Російської Федерації і Бундес-архів Німеччини. Структурно книжка зроблена у вигляді двадцяти двох коротких нарисів-оглядів… Більша частина (дві третини тексту) – періоду окупації. Він на сьогоднішній день найменш документально забезпечений… він і болючий і водночас дуже заплутаний. Тому що, з одного боку, має заідеологізованість раніше випущених видань, а ті, що вийшли в часи вже незалежності, теж залежали від пристрастей і мають якесь підгрунтя. А тому тут відсутня авторська думка і основний упор зроблено на джерельну базу… ».
«Для того, щоб ввести читача в переддень цих подій, тобто – початку Великої Вітчизняної війни, показуємо, як розгорталася ситуація в перші два місяці до окупації (це невеличка глава, яка називається «Початок»). Друга, найбільш ємка, це «Окупація» (19 нарисів) і «Визволення». Четверта частина книжки – це документи, десять таких об’ємних документів. Це, по-перше, і документи, журнали бойових дій (і німецьких, і радянських), тобто – паралельні тексти… Ці документи (особливо німецькі) публікуються вперше… По-друге, тут подаються документи з Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, що стосуються деяких деталей визволення Криворіжжя… , а ще – звіт референта ОУН –УПА на Криворіжжі за квітень 1943 року… Мета – познайомити читача з різноплановими документами».
«ЦЕ ТЕМА, ЯКА ВЕСЬ ЧАС БУЛА ТАБУ»
Ігор РУКАВІЦИН:
«Ми цього року святкували 70-річчя визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників. На жаль, на ту пору випали часи жалоби у зв’язку з українськими подіями. А тому підготовка і випуск книги в той період була б не зовсім на часі. І дуже приємно, що якраз сьогодні, напередодні 9 травня, вдалося реалізувати цей проект. Щоправда, - не в тому масштабі, як це спочатку замислювалося, але все одно – це крок уперед…». «Зокрема, це так звані «солдатські альбоми». Це приблизно як у нас «дембельські альбоми»… У німців же висока культура докуументально фіксувати, фотографічно і складати все це в хронологічному порядку. Все це дозволяє нам сьогодні отримувати ту інформацію, яка справді відображає реальні події. Так, тут є сторінки із солдатського альбому інженера залізничних військ, який деякий час перебував у Кривому Розі і на Довгинцевому. Тут є і побутові сцени, і базар, і пошта на Довгинцевому».
«А ще – повна річна пілшивка газети «Дзвін», яка виходила в період окупації. Тут представлені, зокрема, числа газети за 1943 рік… Тут можна побачити такі унікальні речі, як, наприклад, документ під назвою «Тимчасове службове посвідчення» на шуцмана. Шуцман – це як із допоміжної міської поліції…» А ось – паспорт СРСР, але з пропискою періоду окупації. Ми дізнаємося з цих документів, що тоді діяла маса органів, що було і культурне життя, і велося богослужіння, були заходи і з відбудови храму…». «А ось ще один цікавий експонат, який я хотів би представити. Це, наприклад, карта України, збірка карт України, що видана була в Берліні в 1941-му році. Цікаво, що ці карти видані в квітні, і тут знаходяться практично всі міста. Тобто, до початку війни була проведена така робота. І тут ми бачимо карту Кривого Рогу з нанесеними на ній церквами. Це фактично вигляд нашого міста на 30-ті роки».
«Книга планувалася з дисками, з кольоровими вкладками, але це можна вважати пілотним проектом, бо 300 примірників для нашого міста – це майже нічого. Я показував книгу а Києві, і дуже великий інтерес вона викликала, оскільки тема цікава для всієї України. Але тільки одиниці з цієї тематики на сьогодні публікуються. Це було в Симферополі, в Запоріжжі, в Києві… Це тема, яка весь час була табу й до цього часу багато документів не розсекречені…».
«ОРГАНІЗОВАНЕ ПІДПІЛЛЯ
СТВОРЮВАЛОСЬ ЗА МІСЯЦЬ ДО ОКУПАЦІЇ»
Олександр МЕЛЬНИК:
«Коли люди кажуть, що ми війну добре знаємо, це або вони помиляються, або ж просто лукавлять, Бо щоб справді знати, то треба ціле життя покласти, та й цього буде мало. Бо чим глибше входиш у цю тему війни. тим менше її розумієш. Тому що це – дуже багатогранна і багатопланова тема. Так, під час окупації кожен робив вибір за себе. Сам. Я ось такий приклад наведу. Наша поліція міська за штатом тоді мала 128 чоловік. Ну, а потім 116, скоротили. В кожному населеному пункті кількісно полвція визначалась в залежності від кількості жителів. І в нашому місті не була вона за весь час повністю за штатом укомплектована… Але ось дуже цікаво в соціальному розрізі про те, хто тоді служив у поліції. Комуністів, колишніх міліціонерів і навіть «енкаведистів» - 25 відсотків. Тобто, - практично людей, які до того вірою і правдою служили одній системі, а потім вирішили служити іншій».
«У нас організоване підпілля створювалося практично за місяць до окупації таким поспіхом, що ніхто нікого не вчив… Дві великих групи залишились у Кривому Розі, сумарно - 62 особи. Вони не розгорнули діяльності. а тихо розчинилися… Те все підпілля, той рух опору, радянський, - це стихія. Це люди патріотично налаштовані, з різних мотивів, вони об’єднувалися, щоб боротися. Щодо організаційного якогось ядра були спроби це зробити, десантом закидали цих як би організаторів майбутніх, але вони між собою не стикувалися… Там наведені спогади, як провалювалося підпілля. Тому що непідготовлені були, любителі».
«Наші земляки, їх, грубо кажучи, вдалось підрахувати, це три тисячі з тих, які проходиди по міськторгу, де картки отоваоювалися за роботу на Німеччину… Наші понад три тисячі людей, яеі працювали, отримували картки й товари там там у цих магазинах за службу у військах чи в інших структурах вермахту… Тобто, багато людей були втягнуті в ці справи. Але якщо і їхні сімї взяти… Тобто, я скажу простіше: коли німці оголосили евакуацію (вона була в 1943-му оглошена, а реалізовувалася в 1944-му), всіх чоловіків у віці від 18-ти до 45-ти років (чи до 50-ти), всіх виганяли у спеціально побудований біля станції «Кривий Ріг» концтабір, куди їх звозили, облави робиои, хоч вони і втікали. Їх всіх старалися туди, на Новий Буг, перегнати, щоб тут не було поповнення. Багато повернулося, а багато й не повернулося… Але в квітні 1943-го було 123 тисячі. А в березні 1944-го (це коли частина людей з евакуації повернулась) – 96 тисяч. Тобто, в результаті бойових дій з 1943-го (жовтень і листопад) по січень-лютий 1944-го втрати серед миирних жителів від бойових дій склали 168 душ. Виходить, 20 тисяч десь зависло. Значить, десять тисяч насильницьки погнали, а десять тисяч просто пішли, бо знали, що радянська влада пригадає їхню співпрацю з тими структурами».
«КРИВОРІЖЦІ ЗРОБИЛИ ПІІВТОРАРІЧНИЙ
ЗАПАС МАРГАНЦЮ ДЛЯ НІМЕЧЧИНИ
Олександр МЕЛЬНИК:
«Залізної руди ми 1 мільйон 600 тисяч тонн на рудних складах залишили. Адже як тільки війна почалася, то що у нас було зініційовано? – «Не дам дві норми, не вийду з шахти!». І давали ці дві норми, бо не можна було в цій ситуації таке не робити. І ми вивезли все це на гора. Та хіба не можна було спрогнозувати те, що сталося? Ала залишили. 1 мільйон 300 тисяч тонн за нашими джерелами німці вивиозили з Кривого Рогу, а за німецькми – 1 мільйон 400 тисяч…».
«Головна стратегічна мета Німеччини – це був марганець. Бо марганець – це броня. А марганець, ви знаєте, біля Нікополя видобували. Тому наші залізорудні шахти відновлювали дуже повільно у звязку з тим, що це не було пріоритетом високої якості. Бо краща за нашу залізна руда йшла зі Швеції і збоїв з нею там не було. А нашу вже підгрібали, якщо тієї руди не вистачало. А от на марганець вони зробили ставку. І добилися того, що марганцю в деякі місяці давали більше, ніж у Радянському Союзі в період миру. А хто це робив? 100 наших інженерів було мобілізовано й кинуто для цього. А радянська влада правильно розрахувала, що марганець буде німців цікавить (бо ми ж їм поставляли в останні п’ять років у першу чергу. А більше їм його ніхто не давав, бо всі країни, які видобували марганець, контролювали Англія або союзники). Тому вивезли звідти всіх шахтарів, інженерів, підпалили ті шістнадцять шахт, щоб згоріли… Але що зробили німці? Вони наших (криворізьких) шахтарів та інженерів вишикували (бо принцип видобутку фактично той самий), направили до Нікополя й платили їм за день дві марки (що становило на той час двадцять наших карбованців) – і ми, криворіжці, ударно попрацювавши, зробили півторарічний запас марганцю для Німеччини… Тобто до 1945 року вони свою броню робили з марганцем, видобутим криворіжцями».

Підготував Сергій ЗІНЧЕНКО

На світлинах:


завідуюча бібліотекою Валентина КОСИХ, Ігор РУКАВІЦИН і Олександр МЕЛЬНИК;


так виглядає обкладинка книги;


тимчасове посвідчення шуцмана.

Фото автора.
Переглядів: 770 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: