ТАК СТАЛОСЯ, що з 2007 року я була втягнута в тривалу боротьбу за збереження заказника загальнодержавного значення «Інгулецький степ», що розташований на території поблизу села Недайвода Криворізького району Дніпропетровської області. Цей мальовничий куточок з надзвичайно багатим різноманіттям червонокнижних рослин та тварин на березі річки Інгулець припав до вподоби чиновникам з Мінприроди і з того часу почалося жорстке протистояння між бюрократами в органах влади, бізнес-структурою під назвою ТОВ «Граніт Групп» та громадськими активістами.

Чиновники зробили підміну території заказника, намалювавши олівцем на карті, що в сільській раді, межі заказника - на городах громадян, а унікальну територію віддали в оренду для видобутку граніту. Здавалося б, що після численних скарг громадян повинні були б втрутитися правоохоронні органи і притягти до відповідальності винних. Але це не в нашій країні, де перш за все серед чиновників існує культ грошей. І сумнозвісна міліція, і прокуратура «закриває очі» на правопорушення, якщо власниками підприємства-порушника виступає хтось близький до верхівки так званої влади. Не допомогли також і звернення до депутатів Верховної Ради та адміністрації Президента України. Таким чином громадські активісти залишилися сам на сам зі своїми проблемами. І в червні місяці 2011 року ТОВ «Граніт Групп» без жодних дозвільних документів почало розкривні роботи на даній території. Довелося селянам ставати перед бульдозерами, зупиняти своїми тілами залізні машини. Викликали і міліцію, і прокуратуру. Прокуратура винесла припис про призупинення робіт, начебто навіть якісь кримінальні справи були відкриті проти керівників підприємства, але до суду справа так і не дійшла. Після цього громадяни вирішили самотужки звернутися до суду, оскільки виявилися численні порушення в документації щодо дозволу на початок робіт. Суди тривають і по сьогодні. Але на цьому пригоди селян не скінчилися. Окрім історичної, ботанічної та зоологічної цінності, ця цілинна територія має ще й археологічну цінність. Там було розташовано два кургани і оборонні укріплення часів Великої Вітчизняної війни. Під час пошукових робіт, що терміново почали здійснювати місцеві археологи після руйнування кургану, виявилося, що під шаром ґрунту було приховане святилище часів пізньої бронзи. Археологи датують його приблизно 13-11 ст. до н.е. Були знайдені поховання різних часів, унікальні гігантські антропоморфні стели та жертовні камені з графічними зображеннями. Все це фіксувалося науковцями протягом 2009 - 2013 рр. Вже й наукові статті публікувалися, і в пресі неодноразово були публікації, навіть фільми були зняті про це святилище. І були підстави вважати, що перемога культурної спадщини над невіглаством вже не за горами. Громадські активісти вирішили, що все буде вирішуватися відповідно до вимог чинного законодавства та згодом буде створено національний парк з музеєм під відкритим небом. Це був би об’єкт для екскурсій і для українців, і для закордонних туристів. Вже мріяли і будували плани про те, що незабаром всьому світу буде відомо про таку унікальну пам'ятку. Але не так сталося, як гадалося. 20 листопада 2013 року селяни з жахом виявили, що унікальні антропоморфні стели і жертовні камені кудись зникли! Виявили сліди важкої кар’єрної техніки і зрозуміли, що до зникнення цих об’єктів причетні зацікавлені особи, а саме - представники ТОВ «Граніт Групп». Провели свої слідчі дії, з яких стало відомо, що ці камені бачили на території ЦГЗК. Далі – більше: до цього причетні археологи, які проводили розкопки. Потім громадські активісти діяли в рамках, визначених законодавством, – викликали міліцію і я (як член ініціативної групи і депутат сільської ради) подала заяву про злочин за ст. 298 Кримінального кодексу України. Так і не дочекавшись будь-якої відповіді з Криворізького РВ ГУ МВСУ у Дніпропетровській області, я поїхала до відділку міліції, щоб отримати відповідь особисто. Там повідомили, що справа закрита за відсутності складу злочину, і мені було нібито направлено листа. Я отримала копію того листа, де було написано: «Проведеною перевіркою було встановлено, що ознак кримінального правопорушення не вбачається, оскільки Недайводською сільською радою наданою довідкою та за планом розміщення історичних пам’яток (курганів) на вказаній Вами території не має. По Вашому повідомленню працівниками міліції розгляд справи закінчено». Сказати, що я була обурена, - це ще нічого не сказати. Я просто була вражена в саме серце від такої зухвалості наших «правоохоронних» органів. А потім вирішила оскаржити таку недолугу відповідь через прокуратуру. 04.04.2014 року звернулася до прокурора Дніпропетровської області зі скаргою на дії, які були вчинені начальником Криворізького РВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області В.М. ХАРЬКОВСЬКИМ, в якому детально описала обставини, за яких було вчинено злочин, що в подальшому приховувася посадовими особами та розглядався всупереч чинному законодавству, а саме - вимог Кримінально-Процесуального Кодексу України 2012 року, а тому в діях начальника Криворізького РВ ГУ МВСУ у Дніпропетровській області В.М. ХАРЬКОВСЬКОГО були ознаки злочину, передбачені статтею 396 ККУ «Приховування злочину». На мою скаргу прокуратура Дніпропетровської області 15.04.2014 року надіслала листа за №04/2/2-02-14., яким повідомила, що мою скаргу направлено для розгляду до прокуратури Криворізького району. 03.06.2014 року я отримала відповідь від прокурора Криворізького району Дніпропетровської області, старшого радника юстиції Т.І. ЛЕОНОВОЇ за №393с/09 від 27.05.2014 р., якою мені повідомлено, що «за результатами проведеної перевірки прокуратурою Криворізького району порушень в діях працівників КЗК «Міський історико – краєзнавчий музей» не встановлено, підстави для вжиття заходів прокурорського реагування відсутні». І знову мені довелося писати листа до обласної прокуратури з роз’ясненням, що факт демонтажу частини архітектурного комплексу був зафіксований слідчо-оперативною групою 20.11.2013 року в моїй присутності і в присутносиі ще чотирьох свідків, про що був складений відповідний протокол. - А це вже є приводом для проведення слідчо-оперативних дій, про встановлення, якими саме особами і згідно з яким нормативним акту або дозвільним документом були вчинені такі дії. І не встановивши, хто, за яких обставин і на підставі яких документів було демонтовано частину пам’ятки, взявши до уваги фіктивну довідку від сільської ради про відсутність історичної пам’ятки на зазначеній території, прокурор Криворізького району, старший радник юстиції Т.І.. ЛЕОНОВА не вжила заходів з попередження правопорушення і я припускаю, що свідомо покриває неправові дії начальника міліції В.М. ХАРЬКОВСЬКОГО також зазначила, що відповідно до ст.3, розділу ІІ Закону України «Про охорону культурної спадщини», державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та на спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, обласні, районні адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Натомість жодного рішення про надання дозволу про перенесення частини архітектурного комплексу не надано. В цьому листі я також звернула увагу на те, що прокурор Криворізького району, старший радник юстиції Т.І. ЛЕОНОВА, як на мене, свідомо вводить в оману, оскільки стверджує, що «Знайдене святилище не внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України і не підлягає внесенню до такого реєстру, так як в ході розкопок було повністю досліджено.» Насправді ж у ст.1 Закону є визначення: «щойно виявлений об’єкт культурної спадщини - об’єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об’єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону». Це означає, що будь-який щойно виявлений об’єкт культурної спадщини підлягає охороні згідно Закону. Таким чином на даний об’єкт, згідно з вимогами ст. 23 Закону, повинен бути укладений охоронний договір із відповідним органом охорони культурної спадщини. Натомість такий договір відсутній. Також я зазначила, що висновок Інституту археології №125/01-10-716 від 07.12.2011 р., на який посилається прокуратура як на підставу для перенесення артефактів, не є дозвільним документом, а носить рекомендаційний характер, і тому не може бути підставою для перенесення окремих рухомих об’єктів, що входять до складу архітектурного комплексу святилища. До того ж, розміщення унікальних антропоморфних стел і жертовників на вугільному складі без жодного договору на зберігання в неналежних умовах зберігання може призвести до руйнації або навіть до втрати даних об’єктів. Такі дії мають ознаки складу злочину, передбаченого ч.2, 3,5 ст. 298 Кримінального Кодексу України. Потім ще була подібна відповідь про те, що прокуратура знову ж таки не вбачає складу злочину. Чим ще раз підтвердила небажання виконувати свої прямі обов’язки щодо проведення слідчих дій по факту злочину. Статтею 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність. Враховуючи що Законом України «Про охорону культурної спадщини» не передбачено захист історичних пам’яток пересічними громадянами, а покладається тільки на органи влади та органи місцевого самоврядування, тобто, якщо органи місцевого самоврядування не мають відповідної структури з охорони культурної спадщини, то моніторинг та збереження історичних пам’яток покладено цілковито на Державу. Нагляд за додержанням законів, відповідно до Конституції України, покладено на прокуратуру. Це означає, що прокуратура свідомо порушує закони України, коли не відкриває кримінальне провадження, хоча має для цього усі підстави. Після того, як я скористалася своїм правом ознайомитися з матеріалами справи, мені стало відомо, що слідчі дії прокуратурою майже не проводилися. В матеріалах справи є лише покази О.О. МЕЛЬНИКА, який повідомляє, що ним було прийняте рішення (?!!) про перевезення антропоморфних стел на вугільний склад ЦГЗК і здано згідно акту передачі на зберігання. Також є акт передачі антропоморфних стел невідомій особі без зазначення паспортних даних цієї особи (зазначені лише прізвище й ініціали). Даний документ не завірений печаткою установи, яка приймає на зберігання цінний експонат. І ще не визначена відповідальність за збереження даних об’єктів. А це означає, що у випадку знищення артефакту кримінальну відповідальність ніхто нести не буде. Найцікавіше, що прокуратуру ці пояснення цілком задовольнили! Не виникло запитання, які повноваження має О.О.МЕЛЬНИК в даній справі, якщо «Відкритий лист» на проведення пошукових робіт був виданий на ім’я В.В.ОТРОЩЕНКА, а дозвіл на проведення робіт взагалі відсутній. Аналізуючи перебіг цієї історії, приходиш до розуміння того фпету, що на сьогодні держава ніяким чином не забезпечує визначені Конституцією України права громадян на розвиток національної самосвідомості та культури. Безвідповідальність органів влади призводить до незворотної втрати історичної пам’яті народу. І це наводить на думку, що потрібно терміново вносити зміни до законодавства України. Аууууу!.. Депутати Верховної Ради, почуйте мене, просту, не байдужу до життя рідної крпїни громадянку! Терміново потрібно змінювати механізм дозвільної системи для будівництва. Необхідно включити обов’язкові громадські слухання щодо початку будь-якого будівництва на тій території і обов’язкове рішення територіальної громади 50%+1 від загальної кількості членів громади. Тоді не буде виникати питання корупції і можна буде скоротити цілий ряд інспекцій. Адже сьогодні з державного бюджету, за кошти платників податків, утримується ціла структура, яка не виконує основних функцій. Маю на увазі міністерство культури і туризму з його різними підрозділами, які мають право давати дозволи на будівництво, але при цьому не несуть жодної відповідальності за знищення унікальних історичних цінностей. На сьогодні не ведеться моніторинг збереження курганів, немає обліку земель історико-культурного призначення та охоронних договорів щодо збереження археологічних об’єктів. Чиновники підписують дозволи на виділення земель, не виходячи з кабінетів, без обстеження цих територій експертами. І маємо сумний досвід, коли директор управління культури і туризму Дніпропетровського обласного Центру охорони історико-культурних цінностей Л.М. ГОЛУБЧИК із сумом констатує: «Усі археологічні роботи зараз ведуться на знищення, шляхом фотографування, вимірювання і внесення даних у відповідні журнали згідно методики. І залишаються тільки результати досліджень в наукових журналах та артефакти в музеях». Але пересічні громадяни не мають доступу до наукових журналів, а тому і не можуть оцінити усього масштабу втраченої історичної пам’яті. От так і виростає нове покоління без роду, без племені, без історичної пам’яті про те, хто і звідкіля родом. Таким чином втрачається національна самосвідомість. Негайно потрібно змінювати ставлення до історії, інакше ми втратимо Українську державу! Світлана ДЬЯКОВА, депутат Недайводської сільської ради, заступник голови територіальної громади села Недайвода.

Коментар.

Дійсно, в охороні культурної спадщини в Україні проявилися усі наші проблеми адміністрування, судочинства і законотворчості. Дивна позиція держави, яка позиціонує археологічну спадщину як щось вторинне або другосортне, викликає обурення. Адже фахівці з охорони всесвітньої культурної спадщини вже неодноразово нам казали, що специфіка наших українських культурних об’єктів (на відміну від таких у інших країнах, а отже і історичної інформації, яку вони несуть) полягає у переважанні вщент зруйнованих об’єктів внаслідок шаленої кількості воєн і навал, які прокотилися нашою землею. Отже, майже вся наша історія і її матеріальні джерела знаходяться в археологізованому стані – під землею, а основні засади охорони пам’яток мають починатися з археології. Ця ситуація в нашому пам’яткоохоронному законодавстві ніяк не відображена. Крім того, варто зауважити, що непрацююча прокуратура і корумповані суди аж ніяк не сприяють поліпшенню ситуації з пам’ятками культури. Треба також звернути увагу на перебіг адмінреформи. Адже сьогодні при проведенні громадських слухань місцевий бюджет не може виділити гроші для залучення експертів, без чого цей інструмент є суто механізмом для маніпуляцій. Евеліна КРАВЧЕНКО, канд. іст. наук, ст. наук. співробітник Інституту археології НАН України.