Боже! Скільки ж ми говоримо про патріотизм, націоналізм, його прояви і так далі. У Західній частині нашої країни – це звична тема для дискусій, діалогів, лекцій. Ба, навіть тостів! І переважна більшість, абсолютна більшість назве себе патріотом, але не націоналістом. Адже, мовляв, націоналізм – це вже щось дуже радикальне.
Переливаючи з порожнього у порожнє, сходимося на тому, що ой, як всі любимо неньку Україну! А ті, що там у Києві, а точніше на вулиці Банковій – кляті запроданці та вбивці наших національних почуттів.
Та насправді кожна зі сторін дискусій, діалогів, лекцій та тостів забуває про свій справжній лихий псевдонаціоналізм.
За даними соціальних опитуваня Центру Разумкова, 38,1 % українців беззаперечно вважають себе патріотами своєї держави. 36,7 % відповіли, що скоріше є, аніж не є патріотами, і тільки 3,8% опитаних сказали, що не плекають у собі ніяких патріотичних почуттів.
Дамо політиці спокій, говоримо суто про, так би мовити, традиції, звичаї, кінець кінцем почуття, чи як це ще назвати? Мислення багатьох наших сучасників таке: я – патріот, Бандера – вождь, вільна Україна, таке інше. І цими словами насправді все й закінчується. Дій мінімум. Мізер.
Згоден, що нечисельних мітингів та усіляких урочистостей у країні вистачає, але не в масовці ж справа.
Справа в тому, що саме масовка і є верхівкою нашого патріотизму, про який всі точать ляси.
Власне, виникає запитання: а що ж таке той патріотизм?
Патріотизм – це вам не обізвати жидівкою Мілу Куніс.
Перш за все – це любов до рідної землі та свого народу, але й також національна свідомість. У цьому випадку вона, себто свідомість, не може бути другорядною. Як-то кажуть, будь-яка любов без діл є мертва.
Дивлячись правді у вічі: наша патріотична свідомість на нулі.
І з цього боку вилазить черв'як. Великий грубий черв'як, який пожирає суспільство із середини.
Ця свідомість проявляється не у ставленні до країни як такої, а безпосередньо у діях по відношенню до країни.
Простіше кажучи, вона вимірюється за результами праці на благо держави, особистого вкладу в розвиток її економіки, моралі, історії тощо.
Все виглядає доволі просто, втім простота швидко зводиться нанівець, коли згадуємо про особисті вклади.
Тут варто згадати корумпованість та хабарництво, куди ж без них? Беруть усі, хто може брати і це всім давно відомі речі. Та різниця є. Різниця в тому, хто бере: людина, яка не називає себе патріотом, та людина, котра б'є себе в груди, мовляв, за Батьківщину все зроблю, все віддам.
Щонайсмішніше – немало "патріотів" є хабарниками, хоч і осуджують цю справу та інших подібних собі хабарників. Це із власного досвіду.
Ці псевдопатріоти, власне, й баламутять воду, адже під маскою свідомого громадянина сприяють розбрату держави, її занепаду.
Патріотична свідомість проявляється не тільки в глобальному, а в повсякденних ситуаціях. Наприклад, у банальному ставленні людини до дотримання чистоти на природі чи у місті.
Лжепатріотство – ось, друзі, наша з вами біда.
Ще один цікавий нюанс: безперспективність патріотизму в Україні.
Патріотичні почуття повинна виховувати держава. Напевне, у цій справі найкращі американці та британці. До речі, поляки дуже високо стоять у патріотизмі. Перші слова малих поляків: мама, тато, Польща.
Влада цих держав робить колосальну ставку і витрачає чималі кошти на розвиток національних почуттів, національної ідентичності як такої, адже саме на цьому й базується дух єдності громадян, робить їх одним цілим, а тому й сильними.
Проте, говорячи про Україну, гадаю не варто казати про що піклується вітчизняний істеблішмент. Скажемо так: не вихованням національних почуттів.
Певна річ, молодим людям краще виїхати за кордон, якщо держава їм нічого не може запропонувати ні в екномічному плані, ні в моральному.
Про яке майбутнє патріотизму може йти мова, коли ледь не кожен другий українець, який народився в роки незалежності (!), хотів би покинути Україну?
До чого насправді я веду: панове, якщо ви не можете довести на ділі, що ви патріот – просто не називайте себе так. Дим є, запах чутно, та ось вогню не видно. Часом краще помовчати.
Роман КРАВЕЦЬ, для УП, 9 січня 2013 року
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
