 Це було зовсім недавно, наприкінці травня, у Кривому Розі, в гуманітарному корпусі нашого педагогічного університету. В актовому залі тоді панували високі почуття, які вбирали слова і музику добрих творців: чоловіка і жінки. Це були справді високі гості з Києва: Василь ЛИТВИН, бандурист, кобзар і народний артист України разом зі своєю дружиною Антоніною ГАРМАШ-ЛИТВИН, відомою українською поетесою. Вони розповідали про себе, про своє розуміння життя і разом подружжя дарувало ними знайдену гармонію. Хоч кожен із них при цьому вкладав саме свою частинку у спільне розуміння духовності.
Вони давали можливість прикластися до джерел духовності і відчути їхню глибинну суть. Сам же Василь Степанович того дня зі сцени сказав, що не буває випадкових зустрічей, що всі вони готуються попереднім життям. І з цими його словами повністю була згодна доцент кафедри української мови Криворізького педагогічного університету Тетяна ЛАВРЕНЮК, яка ініціювала приїзд цього творчого подружжя до нашого міста. Вона згадує, що познайомилася із ЛИТВИНАМИ ще в той час, коли навчалася на п’ятому курсі Київського (тоді – державного) університету, і саме тоді студенти поїхали на педагогічну практику до вчительки Марії БОГУСЛАВСЬКОЇ. Саме вона й порадила групі випускників відвідати ЛИТВИНІВ. А ось тепер з ними зустрілися і молоді криворіжці, які навчаються в Криворізькому педагогічному університеті.
Ця прекрасна творча сімейна пара привезла із собою не тільки чудові пісні, оповідання, легенди, казки й вірші у власному виконанні, а ще й книжки. Серед них - «Голос утопленого села», в якій зібрані неповторні легенди та оповіді Антоніни Іванівни; до того ж, ця книга ілюстрована її незвичними малюнками. Є там і легенда, яка, мені здається, буде до вподоби нашим читачам. Бо вона хоч і коротенька, але про дуже важливе в нашому житті написана, під назвою «Мова України:
«Було це в далекі часи, коли світ був молодий, а Земля – як дитина. Все було дивне, гарне і незвідане. Навіть Бог дивувався своїм творінням. Так було і цього разу, коли послав ангела дізнатись, як там люди-народи живуть.
По якімсь часі прилітає посланець і мовить:
- Ми ж забули дати мову народам!
- От лихо!
- Та вони вже знайшли!
- Як так?
- Навчилися спілкуватися у звірів, у птахів. Кожен народ вибрав собі.
- Хай уже так і буде! Тільки понеси і вклади в уста їм Боже слово – вони ж мої діти.
- Боже, - мовив ангел, - а один народ спілкується піснями, що почули від квітів.
- От диво! Тоді цим співунам я сам вкладу в уста слово. Нехай говорять-співають».
Це була справді незабутня зустріч: тепла і лагідна, як весна в далекому дитинстві.
Олена МАКОВІЙ, М. Кривий Ріг
На світлинах:
Василь ЛИТВИН і Антоніна ГАРМАШ-ЛИТВИН;
обкладинка книги
Фото автора.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
