Переднє слово-есей
Де ви бачили в Україні свободу слова? У газетах прочитали про це чи в Інтернеті? Там вона залишила свої відбитки, це правда. І за великого бажання будь-який слідчий прокуратури може її знайти, ідентифікувати й навіть посадити за грати. Разом із вами, щоправда. Тимчасово. Поки там суд не розбереться з місцем її перебування і з таким усім іншим… А ви тим часом звідти, будь ласка, доводьте, що вона є.
Та навіть не обов’язково так глибоко в ту темряву занурюватися. Можете десь на своєму блозі в Інтернеті чи у якійсь маловідомій вільній газеті (бо у дуже сильно відому, столичну, вас так просто не пропустять з вашими не причесаними як належить думками) спробувати написати все, що думаєте про ту свободу. Гадаєте, що когось зачеплять ті ваші міркування? Помиляєтесь. Адже в ціні – гроші, а не слова, а та ваша бажана-розбажана свобода слова – з вибитими зубами. А тому (це якщо бути точним) називається тепер швободою. І тому вона, беззуба, ні на кого вже не впливає. Бо майже все те, що повзає-бігає навколо вас, є нічим іншим, як бидлом на двох ногах, мовчазним і заздрісним. І зверніть увагу: у кожного над спиною – не голова, а (відповідно до уточнених реалій нашого буття) шопа сидить, котра те бидло згори поганяє, оскільки час від часу з її глибин виривається: «Впєррьод!.. Впєррьод!.. Впєррьод!..
«Набридло гнути спину… Ох, набридло!..», -
Зненацька грубо вигукнуло Бидло,
Та з переляку за таку сміливість
Упало й мордою перемінилось:
Бо на обличчя морда схожа стала,
А душу - наче вирвали з підвалу…
Та то лиш мить була, бо знов стоїть
Підвладне Бидло, тіло аж тремтить
В бажанні швидше голову схилити
І свою спину нижче опустити,
Щоб сіла Шопа там, де голова,
Щоб час не витрачати на слова.
І та усілася. І Бидло йде.
Та все повільніше, вже ледь бреде.
Бо вища Шопа – надто вже важка,
З такою не станцюєш гопака.
Піт заливає тіло і чоло,
Тому й терпіння – ніби й не було.
«Та що ж це діється? Та я ж – народ», –
Уже шепоче, а з гори: «Впєррьод!..».
А в Бидла думка: «От ще б дві ноги! -
Тоді б не відчувало я ваги
І цю шановну Шопу, куди треба,
Доставило б за мить… Та хоч – на небо!..
Носило б, скільки Шопа забажа,
А так - моя дуже вже возража!..» -
І скинуло вантаж той зі спини
Та й подивилося зі сторони
На те, що скинуло (гидке і нице,
Геть без думок): на той мішок амбіцій.
«І ось таке я весь цей час носило?..
Це на таке я витрачало сили?..» -
Сказало Бидло й знов перемінилось:
Обличчя замість морди появилось,
Спина розправилась: «Я єсть народ!»,
А Шопа знову за своє: «Впєррьод!...»
Та вже ніхто на неї не зважав,
Ніхто нести її не забажав.
____________
Ось так нещасна Україна ледь бреде
І на спині несе бездумних паразитів,
Та невідомо, куди шлях той заведе…
Хіба що здуру – в прірву однієї миті?..
Як їх не скинути, то буде справжнє лихо,
Бо запанує не народ, а Шопа-пиха.
Сергій ЗІНЧЕНКО.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
