Дві історії про причетність керівних працівників міліції до організованої ними втрати особистої власності громадян не доводиться вважати винятковими. Підприємець Олександр МОТУРНАК з квітня 1999 року у м. Кривому Розі орендував приміщення під магазин. У 2000 році це приміщення придбала фірма «Юсі», яка вирішила розірвати з ним договір суборенди. Поки тривали переговори, до магазину прибув оперуповноважений Тернівського РВ А.П. ЯНІШЕВСЬКИЙ у супроводі працівників пожежної охорони та санепідстанції з вимогою звільнити приміщення. У червні 2003 року співробітники фірми в присутності оперуповноваженого ЯНІШЕВСЬКОГО винесли і вивезли у невідомому напрямі все обладнання, товар, виручку та особисті речі підприємця, заподіявши шкоду на суму 135 тис. грн. Перевірка заяви підприємця про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за пограбування була доручена тому ж ЯНІШЕВСЬКОМУ. У вересні того ж року ЯНІШЕВСЬКИЙ виніс постанову про відсутність складу злочину у діях працівників фірми «Юсі», мотивуючи це тим, що у МОТУРНАКА не було договору оренди з фірмою «Юсі». Після відміни цієї постанови Тернівським районним судом повторну перевірку доручено знову ЯНІШЕВСЬКОМУ, який у лютому 2006 року вчергове виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. У серпні 2006 року суд визнав постанову незаконною і відмінив її, а матеріали надіслав до Тернівського РВ для додаткової перевірки, після чого ЯНІШЕВСЬКИЙ втретє виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи по факту пограбування згаданого підприємця. Цю постанову керівництво Тернівського райвідділу не надає навіть на запит суду. Згідно листа прокуратури Дніпропетровської області від 04.01.07 року, у зв’язку з допущеною тяганиною і неповнотою перевірки до А.П. ЯНІШЕВСЬКОГО вжито заходів дисциплінарного впливу керівництвом УВС МВС України в Дніпропетровській області. МОТУРНАК неодноразово звертався до керівництва Тернівського райвідділу міліції, Криворізького міського управління МВС України в Дніпропетровській області та тричі до міністра внутрішніх справ України з вимогою порушити кримінальну справу по факту його пограбування, але керівництво цих установ до цього часу не вжило відповідних заходів. В середині 2004 року громадянин О.М. МОТУРНАК, криворізький підприємець, дав оголошення в пресі про намір продати три редукторні пари вартістю 1 млн. гривень. Покупець назвався швидко. Підприємець орендував вантажний автомобіль, завантажив редукторні пари і разом із покупцем та його знайомим вирушили в напрямку складу «Кривбасшахтопроходка», який розташований в іншому районі міста і де ці пари мали бути залишені після розрахунку. Коли транспорт в’їхав на територію Саксаганського району, супутники підприємця пред’явили посвідчення працівників ДСБЕЗ Саксаганського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області і наказали їхати до них в райвідділ. Автомобіль із редукторними парами був залишений на території райвідділу, а підприємця завели до кабінету начальника відділу ДСБЕЗ Віталія Євгеновича ЛЯШЕНКА. Той заявив, що незважаючи на те, що документи на редукторні пари оформлені належним чином, він їх не поверне. Повідомив про свій великий досвід торгівлі шахтним устаткуванням та про налагоджені зв’язки з чиновниками великих підприємств м. Кривого Рогу, від яких залежить питання закупівлі такого обладнання. Він заявив, що пари він продасть, а гроші поділить із підприємцем. Підприємець МОТУРНАК змушений був погодитися на будь-які умови. Орендований підприємцем вантажний автомобіль з редукторними парами майже два тижні простояв на території Саксаганського райвідділу міліції, після чого редукторні пари були відвезені на склад «Кривбасшахтопроходки». За весь цей час ніякі процесуальні документи не складалися: ні пояснення, ні акт вилучення; ніяких постанов не виносилось протягом цілого року. Факт вилучення редукторних пар не був зафіксований. Кількаразові поїздки до пана ЛЯШЕНКА залишилися безрезультатними, він не бажав будь-що пояснювати. У кінці 2005 року п. МОТУРНАК звернувся в прокуратуру Саксаганського району з вимогою порушити проти В.Є. ЛЯШЕНКА кримінальну справу за пограбування. Попри численні звернення про надання відповіді на заяву, лише у вересні 2006 року надійшов лист із прокуратури про те, що в результаті перевірки ніяких порушень з боку В.Є. ЛЯШЕНКА не виявлено. Копію постанови, яка нібито була винесена ще 1 лютого 2006 року, вдалося домогтися лише в січні 2007 року. Через упередженість суду скарга про визнання постанови незаконною залишена без розгляду. З приводу свого пограбування п. МОТУРНАК, крім органів прокуратури всіх рівнів, неодноразово звертався зі скаргами до управлінь внутрішніх справ міста і області і безпосередньо до міністра внутрішніх справ України. Потерпілий тричі одержував листи від керівництва Саксаганського райвідділу з пропозицією забрати свої редукторні пари, але кожного разу йому їх не віддавали, поки у вересні 2008 року він не переконався остаточно, що на місці зберігання їх не стало. 5 років безперервних спроб повернути собі відібране майно або домогтися відшкодування його вартості для п. МОТУРНАКА завершилися нічим: правоохоронні органи не вбачають у позбавленні людини таким чином її майна будь-яких порушень закону. Приватний адвокат Володимир ГОРБЕНКО, аналізуючи численні випадки багаторазових відмовних постанов стосовно порушення кримінальних справ, вважає, що така практика є однією із найбільших причин підтримання корупції і хабарництва в правоохоронних органах. Ситуацію можна змінити, якщо до кримінально-процесуального кодексу ввести норму, яка передбачала б не просто повернення матеріалів особі, яка винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а зобов’язувала б посадову особу у невеликий термін порушити кримінальну справу і провести досудове слідство в повному обсязі. Слід надати судам право не тільки скасовувати незаконні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а й самим порушувати кримінальні справи на підставі наданих їм матеріалів. Микола КОРОБКО, м. Кривий Ріг
|