PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:42



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2013 » Травень » 15 » Кривий Ріг – брудне місто, або На розцяцькованих руїнах перед місцевим святом (Вільний есей про владу фарисейську)
18:17
Кривий Ріг – брудне місто, або На розцяцькованих руїнах перед місцевим святом (Вільний есей про владу фарисейську)
Дуже люблять і шанують себе наші місцеві посадовці. Так знахабніли в своїй самозакоханості, що вже, мабуть, «нє вєдают, что творят». І я не здивуюся, якщо найближчим часом вони взагалі перестануть замислюватися над своїми заявами і діями. І тоді на нас, на наші з вами оселі, на наші традиції, мову, культуру й історію України невпинно полетить-поллється з висоти їхніх посад лише бруд, засмічуючи мізки неправдою і заповнюючи наші тіла гнилизною тотального споживацтва. Я вже не буду тут згадувати про якісь чесноти, бо вони з діяльністю нині правлячих фарисеїв, швидше за все, несумісні. Через це й життя міста Кривого Рогу виглядає неначе із суцільного бруду зліплене, нагадує руїни розцяцьковані..
І особливо потужно весь той бруд неправедності виявляє себе щороку навесні, коли природа пробуджується, квітнуть каштани, яблуні, півонії… І гидко й похмуро стає на душі від споглядання та відчування тієї гидоти.

ЧИ МОГЛИ МІСЦЕВІ ПРАВИТЕЛІ ПІДСТАВИТИ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА?

Із факту перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, який ми щороку відзначаємо 9 травня, місцеві правителі вибудували мало не цілий театр показушного поклоніння ветеранам війни. Всюди (на телебаченні, по радіо і у підвладних їм газетах) тільки й зустрічаєш матеріали «про Велику Перемогу над фашизмом». А краще подумали б про те, як живеться тим ветеранам, яких залишилося вже зовсім мало. Адже їм і сьогодні, через 68 років після перемоги, надзвичайно далеко до того рівня життя, якого досягли переможені: особливо в Німеччині. Та, здається, правителів це мало хвилює. І вони вважають за краще на тлі тієї перемоги попіаритися: з плакатів вітають нас із перемогою, уже не один рік. І в цій своїй справі прославляння до того дійшли, що вже. мабуть, не відчувають і землі під своїми ногами.
Особливо яскраво в цьому відношенні виглядає плакат, з якого Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ вітає нас із перемогою.



Не сам по собі, звичайно, а – у поєднанні з образом так званого тротуару на вулиці Українській, що у Центрально-міському районі, який віддалено нагадує дорогу часів 1941-1943 років, де нещодавно проїхав ворожий танк: «Тигр», «Пантера» чи якийсь інший.
І, бачачи таке, не можна не замислитися над запитанням: а для чого це вони роблять? Не можна ж допустити, що у місцевих провладних колах уже так погано з управлінським хистом, що навіть цього не розуміють? Адже в цьому випадку (щонайменше) вони підставили, в першу чергу, не кого-небудь, а нині діючого Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА. Бо серед тих правителів можна знайти людей доволі освічених, навіть - кандидатів і докторів наук, навіть професорів. Чи, можливо, місцеві «проффесори» таким чином вирішили познущатися над Віктором ЯНУКОВИЧЕМ? Адже не секрет, що сьогодні в середовищі Партії регіонів не все так добре й монолітно, як це виглядало ще роки три-чотири тому. То, можливо, ВІЛКУЛИ (старший, Юрій, міський голова Кривого Рогу, і його син, Олександр, який сьогодні є віце-прем’єром в уряді Миколи АЗАРОВА) замислили на базі незаперечної підтримки найбагатшого олігарха України «стрибонути» ще вище щаблями влади, компрометуючи з цією метою нині діючого Президента України в очах народу?
Трошки краще за той вищезгаданий тротуар виглядає міст у Центрально-міському районі, що виходить на площу Визволення і з’єднує її з вулицею Харитонова, якою зазвичай рухаються високопоставлені гості на шикарних авто після прибуття в місцевий аеропорт.



Хоча місцями він теж нагадує часи жорстокої розрухи під час війни. І він теж свого роду пов’язаний із підготовкою до відзначення Дня перемоги. Це тому, що п’ять років тому, 8 травня, з мосту мало не шубовснула в річку Саксагань вантажна машина, з використанням якої місцеві комунальники прикрашали його червоними прапорцями. Трагедії тоді не сталося й ніхто не загинув, бо провалилася вантажівка лише одним колесом. З того часу було помітно, ніби щось там намагалися відремонтувати, але й до сьогодні він – увесь у дірках.
Вулиця Українська – одна з найдовших у Кривому Розі і є однією з найвідоміших, але за впорядкованістю її тротуарів – далеко не найкраща. Тут можна не те що ногу зламати чи вивихнути, прямуючи у своїх справах тими тротуарами, а й більші травми отримати, якщо не бути уважним і не дивитися собі під ноги. Тому вибоїни, які використовують для сміття не є тут чимось особливим. Та й що можна казати про інші місця, коли навіть тротуар навпроти місцевого відділення Служби безпеки України виглядає відверто лисим, без асфальту?



Про інші вулиці (в першу чергу – про тротуари) в інших районах міста (від Тернівського до Інгулецького) краще дипломатично промовчати. І невідомо, куди йдуть ті шалені кошти, які виділяються на ремонт автошляхів і про які дуже люблять розбалакувати з трибун місцеві правителі?
У кінці травня Кривий Ріг традиційно відзначає День міста. Бучно, гучно, з салютами, танцями й величезними масовими видовищами на стадіоні. Буде й цього разу робити. Але ж, за великим рахунком, це є велична показуха на розцяцькованих-розфарбованих руїнах. І кому потрібен цей спектакль?

КОМУ ПОТРІБНА УКРАЇНА СВИНСЬКА?

Останнім часом значно загострилася суперечка між тими, хто виступає за європейські цінності, за євроінтеграцію і тими, хто прагне приєднання України до Митного союзу на чолі з авторитарною Росією, де панують ординські методи управління. І в цьому відношенні Кривий Ріг теж гостро показовий.
Проглядається це не тільки у методах управління, а й у постійному прагненні запровадити й широко популяризувати не українську мову як державну, а російську (для початку – в ранзі так званої регіональної). Адже відомо, що ще у червні 2006-го року (коли Юрій ВІЛКУЛ був головою Дніпропетровської обласної ради) Криворізька міська рада прийняла рішення про функціонування в нашому місті російської мови як регіональної, і воно діяло до тих пір, доки Дзержинський районний суд у місті Кривому Розі не скасував його як неправомірне. Але в нинішньому (коли Юрій ВІЛКУЛ – на посаді міського голови) російська мова знову отримала статус регіональної. І це при тому, що мовно-інформаційний простір і так уже геть зрусифікований, україномовна газета в місті – лише одна (та й та – на волонтерських засадах), а місцева державна телерадіокомпанія «Криворіжжя» ще з минулого року поставила одним зі своїх редакційних завдань боротися з націоналізмом (в пункті 8-му розділу «редакційна політика» записано: ««Журналісти телерадіооб’єднання виключають у своїй роботі ідеї ксенофобії, націоналізму…»).
З важким серцем я час від часу проглядаю-прочитую матеріали комунальної газети «Червоний гірник», де зазвичай публікують дописи про якісь нескінченні успіхи й досягнення місцевої адміністрації, де хтось когось постійно з чимось вітає, подарунки різні, нагороди або грамоти вручає, і не бачу зв’язку з реаліями. Враження таке, що журналісти із їхніми правителями в одному світі живуть, а ми, криворіжці, - в іншому. Дійшло до того, що дехто з вищого керівництва (особливо часто це собі дозволяє В’ячеслав ЗАДОРОЖНИЙ, який ще минулого року був першим заступником голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а нині він – депутат Верховної Ради) взяв моду розлого виступати на сторінках цієї газети не державною, а російською мовою. І мене це як громадянина незалежної Української держави відверто обурює і дратує. В тому числі, - через те, що мій дядько, Іван СОКОЛОВСЬКИЙ, був першим редактором «Червоного гірника» після визволення Кривого Рогу від гітлерівців у 1944-му. І я дуже добре знаю, що він ще тоді (за часів сталінщини) спілкувався українською. Тому-то так гірко усвідомлювати й відчувати таке ставлення на рівні провладної газети до мови сьогодні, уже за часів незалежності.
Дуже чітко фарисейське ставлення до України і до українських реалій з боку місцевої влади відчувається в тому, як це відбувається по відношенню до могутньої постаті видатного українського мислителя, поета і художника Тараса ШЕВЧЕНКА. З одного боку, - викладають новими плитами підходи до пам’ятника Кобзареві. А з іншого, - весь репертуар Криворізького академічного театру драми і музичної комедії імені Тараса ШЕВЧЕНКА (що навпроти пам’ятника) на травень цього року недвозначно виписано російською мовою.



Причому місцевій владі добре відомо, що 22 травня – день перепоховання тіла Тараса ШЕВЧЕНКА, коли його перевозили з Росії в Україну, але ж знову (як і в попередні роки) – нічого в цей час ні з творчості самого Тараса ШЕВЧЕНКА, ні – з когось іншого про нього. Але знову (як і в попередні роки) перед цією датою анонсується вистава «Завещание целомудренного бабника». І якщо таке відбувається не перший рік, то це, мабуть, - не випадковий збіг, а вже певна політика в сфері культури? Чи не так?
І особливо цікаво в цьому відношенні, коли місцеві політики кажуть, що мова – не головне, бо найважливіше, аби економіка розвивалася, щоб жити було за що. Та хіба може бути Україна справді незалежною, коли українська мова не є пріоритетом, а коли місцева влада весь час різними своїми діями намагається пригнічувати її вплив, намагається не популяризувати її? Якщо мова – не важлива, то будемо хрюкати, так? Доведемо, що для нас найголовніше – сало, що саме ним Україна вирізняється з-поміж інших і що він є свого роду ідентифікатором українського народу? Але кому ж тоді потрібна Україна свинська, яка тільки покірно терпить і хрюкає? Та видно ж усім, що це – не так, що вона все більше розмовляє не своїм владним голосом, а – позиченим у колишньої імперії, котра століттями українську мову вбивала. А така Україна вільній Європі з її цінностями не потрібна. А тому зрозуміло, куди насправді пролягає омріяна дорога місцевих провладних фарисеїв.

Сергій ЗІНЧЕНКО.
Фото автора.
Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 919 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: