Те, що відбувається сьогодні, змушує зробити деякі висновки, виходячи з досвіду попередніх років. Президенти КРАВЧУК, КУЧМА та ЮЩЕНКО припустилися стратегічної помилки, коли взяли курс на лінгвістичний компроміс. Цей компроміс за своєю природою й із урахуванням реальних обставин України не міг бути тривалим. Найпроникливіші українські теоретики розуміли, що невдовзі цей компроміс закінчиться. Питання полягало в тому, на чию користь? Нині імперська мова, спираючись на проросійську адміністрацію в Україні та всебічну підтримку Кремля, перейшла в рішучий і безжальний наступ на мову автохтонного населення, аби «остаточно вирішити» українське питання.
Цей наступ є наслідком і розплатою за відмову всіх трьох президентів від неухильної, послідовної та ефективної українізації України. Лідерам держави треба було не метушливо виправдовуватися перед банальними імперськими звинуваченнями в «насильницькій українізації», а рішуче їх спростовувати, док¬ла¬даючи зусиль до політичної і моральної легітимізації українізації як абсолютно нормального та позитивного для України процесу – адже без українізації Україна як держава й нація не має жодних перспектив. Треба було діяти рішуче, системно й послідовно, долаючи спротив, провокації та політичні істерики. Тим більше, що позитивний досвід на пострадянському просторі є. Наприклад, Естонія, де у відсотках російськомовного населення навіть трохи більше ніж в Україні, де естонську мову московська влада викорінювала не менш послідовно, ніж українську.
Москва за часів СРСР нав’язала естонцям таку модель двомовності, де російська мова мала вищий від естонської статус. Процес відмирання мови нижчого статусу планували здійснити поетапно: паралельно з існуванням естонського мовного середовища поступово сформувати виключно російськомовне середовище, створити систему стимулів і умов, за яких російська мова зробилася б престижнішою за естонську, а потім перевести регіональне діловодство на російську. На заваді всім цим планам став мовний патріотизм естонців. Уже 1989 року там ухвалили «Закон про мову», що зобов’язував усіх керівників володіти двома мовами. Тоді, до речі, в Україні ухвалили «Закон про мови в УРСР», але хто його в нас дотримувався?.. В Естонії все було серйозно. Свій закон естонці реалізували за 4 роки, бо саме такий термін і запланували. Цей маленький упертий народ ніколи не поспішає, але завжди встигає.
Вони визначили 6 (шість!) рівнів володіння естонською мовою: від знання 800 найбільш уживаних слів до вільного володіння. Хочеш бути високооплачуваним естонським полісменом? Будь ласка, повинен володіти естонською ось на такому рівні. Хочеш бути викладачем естонського університету? Тут інший обов’язковий рівень. Хочеш бути офіцером естонської армії? Для цієї посади також передбачено певний рівень. Не володієш естонською? Тоді вибач, пошукай собі інше застосування своїх здібностей. Проте естонська влада не тільки вимагала, а й допомагала всім охочим опанувати естонську мову. Було створено мережу курсів і короткотермінових програм естонської для російськомовного населення. Однак від самого початку сформульовано жорстку вимогу до всіх державних службовців: обов’язкове володіння естонською. Це контролювалося й перевірялося.
Тому в Естонії феномен Кабінету Міністрів Миколи АЗАРОВА неможливий за визначенням. Російську мову в Естонії позбавили статусу мови міжнаціонального спілкування, такою стала естонська. Звісно, там залишаються мовні проблеми, але їх не можна порівняти з українськими. Держава активно відстежує і патронує мовну проблематику. Естонці якось дають собі раду без нарваних плакатів: «Розмовляй естонською!» і «Думай про Естонію», натомість вони мають чітку, жорстку й послідовну державну мовну політику. Змінюються президенти, уряди, парламент, незмінною залишається ця політика. Естонці витримували й витримують шалений тиск щодо мовних питань і з боку Кремля, й з боку Європейського Союзу, витримують цілком достойно, не вагаються, не тремтять, не трусяться, як деякі українські «провідники». Тому й успіхи не забарилися. Сьогодні в цій країні 70% населення спілкуються естонською як рідною. Неухильно зростає відсоток тих російськомовних, що добре опанували державну мову. Але ж зверніть увагу на такий факт – російськомовному вивчити естонську - то зовсім не те, що українську, білоруську чи польську. Естонська мова не належить ані до слов’янських, ані до індоєвропейських. Це фіно-угорська група уральської сім’ї мов. Попри всі труднощі, естонська мова має тепер чітку перспективу на власній землі, бо керівники цієї держави зробили все, чого, на жаль, не зробили українські. Останні й дотепер намагаються ухилитися від обговорення цієї проблеми, вони й досі не хочуть зрозуміти деяких простих істин, яких не уникнути. Хоча всі українські лідери до 2010 року хотіли досягти в цій сфері результату без боротьби.
Як казав один політтехнолог часів Київської Русі великому князеві: «Княже, не розігнавши бджіл, меду не їсти». В реальних умовах України вибору немає: або потужна, ефективна, всеосяжна українізація, або тотальне, цинічне й безжальне зросійщення. Ігор ЛОСЄВ,
кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії (з матеріалу „Де українізація?», журнал «Український тиждень» від 3 серпня 2010 року).
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
