Нас не треба примушувати шанувати Перемогу. Ми її шануємо. Нам не треба нагадувати, що російський народ – це не СТАЛІН і НКВС. Ми це і так знаємо. Нас не треба випробовувати на толерантність, а тим більше провокувати. Ми і так досі були надміру толерантні. Нам не треба казати одне, щоб потім робити прямо протилежне. Ми пам’ятаємо цей прийом ще з радянських часів.
Я БАЧИЛА нагороди фронтовиків ІІ світової. Я читала листи мого діда з фронту. Роди моєї матері, мого батька, мого чоловіка сповна сплатили криваву ціну за ту Перемогу. Я ніколи не бачила георгіївської стрічки на ветеранах фронтовиках окремо від орденів. Ніколи, аж до останніх років, коли їх масово носили на собі люди, привезені до Києва на 9 травня.
Я була вражена, коли минулого року на День Перемоги над Хрещатиком звучала не «Степом, степом йшли у бій солдати», і навіть не пісня-символ «День Победы», а – «Офицеры, россияне!» Олега ГАЗМАНОВА. Мої ж бо діди не росіяни, вони – українці. Чому не про них співають цього дня на головній площі України?!
Я ніколи не бачила, щоб ветеранів Великої вітчизняної хтось ображав на вулиці. Зате я бачила, як жіночки-комуністки й прогресивні соціалістки товкли своїми сумочками й штовхали ветеранів УПА.
Я добре пам'ятаю, як у шкільні роки нас строєм вели на урочистості з нагоди Дня Перемоги і як студенткою я «давала підписку», що не поїду додому на свято, бо мушу пройти разом із усіма в святковій колоні. Я пам’ятаю розповідь моєї бабусі про те, що як тільки стало відомо, що мій дід зник безвісти на фронті, до неї прийшли і забрали з хати «на потреби фронту» все, що можна було забрати у жінки з трьома дітьми, яка пережила німецьку окупацію. «Останню подушку витягнули з-під твого маленького тата», – сказала бабуня.
Я пам'ятаю, як радісно мені було, коли по здобуттю Незалежності люди з власної волі на 9 травня врочисто йшли центральними вулицями, несли квіти й клали їх до тих пам’ятників, які вони самі для себе вибирали.
І я запитую: для чого цій владі зараз потрібно нас організовувати поважати , що ми і так шануємо?! І при цьому запевняти, що «на відміну від попередників, нинішнє керівництво держави не буде силоміць змушувати місцеві громади організовувати масові заходи з нагоди річниці. Хто захоче – вийде цього дня з георгіївською стрічкою, і ніхто не повинен перешкодити йому це зробити, так само, як і примушувати інших розділити з ним радість Перемоги». Пошукаємо відповіді разом.
ГЕОРГІЇВСЬКА СТРІЧКА
Імператорський військовий Орден Святого Георгія – вища військова нагорода Російської імперії. Орден заснувала імператриця Катерина II 1769 року. Орден вішався на жовто-чорну стрічку, яку теж назвали георгіївською. Кольори стрічки – чорний та жовто-помаранчевий означають «дим і полум'я», що символізують особисту відвагу в бою. Нагорода проіснувала аж до громадянської війни початку 20-го століття і вручалася адміралом КОЛЧАКОМ за хоробрість, проявлену в боях із більшовиками. На тих територіях, що контролювалися Раднаркомом, орден був скасований ще в 1917 році одразу після Жовтневого перевороту.
Георгіївська стрічка у дещо зміненому вигляді увійшла до радянської нагородної системи під назвою «Гвардійської стрічки» як особлива відзнака. У СРСР гвардійськими стрічками оформляли колодки орденів Слави й медалі «За перемогу над Німеччиною».
Російська Федерація з 2000 року відновила Орден Святого Георгія як високу військову нагороду. А у 2005 році Агенція «РИА Новости» започаткувало до 60-річчя Перемоги акцію «Георгіївська стрічка». Автором ідеї вважають директора інтернет-проектів «РИА Новости» Наталю ЛОСЄВУ. Акція проводиться щорічно з 24 квітня по 12 травня.
У 2008 році георгіївські стрічки вже розповсюджувалися у понад 30 країнах світу. В Україні перші жовто-чорні стрічки з’явилися у Севастополі. Їх розповсюджували усі проросійські організації. Цього року партія «Родина», якою керує Ігор МАРКОВ, оголосила про намір пошити найбільшу на планеті георгіївську стрічку.
ВИСТАВКА
Люди весь час вбивають один одного. Минуле століття було рекордним у винищенні людини людиною. Страшна хвиля геноцидів прокотилася світом, забравши життя у мільйонів людей. Ці геноциди спричинили своїми прямими наказами, ретельно продуманими провокаціями і палкими промовами, – амбітні та освічені політики. І тільки у 21-му столітті, вперше людство дозріло до розуміння необхідності примирення та прощення. Вищі керівники країн – найвпливовіші політики просили вибачення за злочини, які чинили їхні попередники.
Німеччина просила вибачення у євреїв за Голокост. Німеччина виплатила матеріальну компенсацію остарбайтерам. Президент Франції просив вибачення від імені свого народу за злочини режиму ВІШІ, який передав євреїв нацистам на знищення. Уряд Чехії просив вибачення у німців за масове вигнання німецького населення наприкінці ІІ світової війни. Прем'єр-міністр Канади, виступаючи у парламенті, попросив вибачення у корінних народів країни за утиски протягом минулих століть. Те саме зробив і уряд Австралії, вибачившись перед аборигенами.
«Волинською трагедією» назвали кривавий українсько-польський конфлікт у 1940 році Президенти України та Польщі – Леонід КУЧМА та Олександр КВАСНЄВСЬКИЙ. Вони у 2003 році спільно вшанували пам’ять поляків та українців, які стали жертвами спланованої провокації та «екстремістськи налаштованих діячів, які перебували в складі національно-визвольних рухів двох народів». Керівники двох держав оголосили про примирення та розбудову дружніх стосунків між народами.
Наразі відомо з документальних джерел, що керівництво УПА та Армії Крайової засудило дії своїх місцевих осередків, що призвели до винищення мирного населення.
Чому тоді саме зараз, коли Україна та Польща готуються спільно проводити у себе європейську футбольну першість, коли український та польський народи вже мають великий досвід непростого, але мирного та продуктивного співжиття, з’являється виставка «Волинська різанина»?!
Виставку організував і відкрив в Українському домі Києва ( наступного ранку після дня, коли ПУТІН та ТУСК вшанували жертв Катині) голова «Правозахисного громадського руху «Російськомовна Україна», народний депутат від Партії регіонів Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО. Вочевидь, пан КОЛЕСНІЧЕНКО сподівався активного, а то й надмірного спротиву ВО «Свобода», інакше хіба б зібрав стільки кремезних чоловіків у однакових лискучих цивільних костюмах, які потім виявилися співробітниками МВС.
Якщо у плані, який здійснює КОЛЕСНІЧЕНКО і Ко, є ще багато пунктів, подібних до цієї виставки, то стадіон у Києві можна не добудовувати. Адже у країні, в якій немає стабільності й можливі відкриті вуличні протистояння, УЄФА проводити чемпіонат не буде.
Невже це вигідно Рінату АХМЕТОВУ та ще кільком небайдужим до футболу людям, які вклали величезні кошти у будівництво стадіонів і сподіваються не тільки їх повернути, а ще й заробити по мільярду «не гривень» під час проведення Євро-2012?!
Зате жодних сумнівів та запитань не викликає те, що українці не менше шоковані, ніж поляки, авіакатастрофою, що забрала життя у 96 людей, серед яких і президент Польщі.
Тойнбі
Арнольд ТОЙНБІ, як і кожен великий мислитель, чудово знав, що колись із його стильно витканого наукового полотна хтось насмикає собі ниток, щоб зшити те, що не тримається купи. Тим більше, що на його очах ЛЕНІН та ГІТЛЕР це зробили з МАРКСОМ і НІЦШЕ. Може саме тому він так застережливо наголосив, що цивілізаціям не обов’язково гинути у страшних муках – цивілізації мають шанс на новий розвиток, якщо дають такий шанс кожній окремій людині. «Надлами цивілізацій не можуть бути результатом повторюваних чи поступальних дій сил, що знаходяться поза людським контролем», – каже ТОЙНБІ. А «суспільство не є і не може бути нічим іншим, крім як посередником, за допомогою якого окремі люди взаємодіють між собою. Особистості, а не суспільства створюють людську історію» . Тож вихід з кризи – це не намагання «забезпечити порядок», експлуатуючи старі стереотипи. Вихід з кризи – це забезпечення вільного та спокійного діалогу окремих особистостей чи соціальних груп, який в результаті вкаже оптимальний шлях для розвитку і виробить адекватні механізми та засоби.
ТОЙНБІ вважає, що останнє слово завжди залишається за Людиною.
Ірина ШТОГРІН, радіо «Свобода», 18 квітня 2010 року
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
