7-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини, який цього року проходив у Києві у березні-квітні протягом тижня, став для Криворізького міського об’єднання ВУТ „Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА у якості його регіонального партнера вже четвертим поспіль. Цей фестиваль правди (так ми його звикли називати через базову правозахисну тематику) був чи не найскладнішим у плані організації. А справа в тому, що після минулорічних недостатніх фінансових надходжень внаслідок економічної кризи цього року трапилася ще й справжня трагедія: загинув один з найактивніших діячів оргкомітету фестивалю, правозахисник Андрій МАТРОСОВ із Херсону. Але, як і минулого року, виручили волонтери, активні молоді люди з відкритою громадянською позицією, котрі усі ці сім днів несли на собі важкий організаційний тягар. Та й спонсори, врешті, не підвели: від тих, що надавали фінансову та організаційну підтримку (МВФ «Відродження», Українська Гельсінська спілка з прав людини, Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я, Херсонська міська Асоціація журналістів «Південь»…) до інформаційних: журнал «Український тиждень», газета «Экономические известия», журнал «Статус», «Инвестгазета»... Тому свято правди все-таки відбулося.
Особисто мені (не рахуючи тих фільмів, що демонструвалися в ретроспективі та поза конкурсом) вдалося подивитися 23 режисерські роботи із числа тих, які подавалися на творчий конкурс або на правозахисний. Що вразило? Якщо відчутно, то це – близько десяти фільмів. Для прикладу назву два. Це, по-перше, - „Пірс Аполонівки” (німецького режисера Андреаса ШВАРЦА) і, по-друге, - „Інша планета” (угорського режисера Ференца МОЛДОВАНІ). Перший – своєю бадьорістю і життєлюбством, а також – високою майстерністю самого режисера, його асистентки і оператора, які зуміли знайти в Севастополі щирих і відвертих людей-оптимістів різного віку, добре розговорити їх і вибудувати динамічний сюжет із глибокою ідеєю. Ну, а „Інша планета” (цей фільм був з успіхом продемонстрований вже в 42-х країнах світу) – жорстокою правдою про експлуатацію дитячої праці, матеріали для створення якого збиралися протягом кількох років у різних країнах аж на чотирьох континентах.
Як ніколи протягом попередніх трьох років, криворізькі просвітяни, які там побували, зібрали великий масив матеріалів про цей фестиваль у вигляді звичайних записів, інтерв’ю, бесід як на на фото- та аудіо-, так і на відеоносіях. Будемо намагатися видати найвагоміші (на наш погляд) матеріали протягом найближчих трьох-чотирьох місяців і в газеті, і з використанням інтернету. Зробимо все можливе, аби донести найцікавіше з того, що там відбувалося, шляхом показу фільмів під час мандрівної частини фестивалю, який цього року орієнтовно проходитиме в Кривому Розі у проміжок часу з кінця жовтня до кінця другої декади грудня. Коли ж відбудеться конкретно, - про це буде окреме повідомлення.
Однак, попри все вищевикладене, не можу не поділитися своїми тривогами щодо умов організації мандрівного фестивалю в Кривому Розі, а також - щодо ставлення до нашої просвітянської організації з боку місцевої влади. На відміну від інших регіонів і райцентрів, де фактично всі регіональні партнери на місцях мають у цьому відношенні відкриту підтримку й розуміння необхідності проведення правозахисної роботи з використанням при цьому засобів документального кіно, у Кривому Розі – не так.
Якщо, скажімо, років два тому були великі складнощі з тим, аби виконком міськради просто припинив тотальне замовчування роботи нашої просвітянської організації і її газети „Промінь Просвіти” й доходило до того, що навіть на сайт міськради відомості про нашу газету поставили тільки під загрозою протестної акції голодування, то з часом ситуація значно загострилася і нині перебуває на тій межі, яку можна назвати конфронтаційною. Передусім, - через те, що внаслідок рейдерської атаки за активного сприяння (і участі) депутатів Криворізької міської та районних у місті рад 31 січня минулого року відбулася спроба зірвати проведення звітно-виборних зборів. Хоч спроба ця тоді і не вдалася, але міські реєструючі і правоохоронні органи протягом наступних кількох місяців (широко при цьому використовуючи засоби масової інформації) зробили своїми діями все можливе, аби створити перешкоди в діяльності Криворізького міського об’єднання ВУТ „Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА. Адже фактично вже 14-й (!) місяць поспіль Дзержинський райвідділ внутрішніх справ не в змозі відрізнити реальний бланк організації від підробного (а це, як на мене, може зробити за якусь хвилину будь-який старшокласник звичайної школи), до того ж своєю позицією це кричуще невігластво підтримала і районна прокуратура в особі свого представника в суді. Як це не може здатися дивним, але вже більше року наша просвітянська організація не має можливості розповісти про свою діяльність на місцевому відділенні державного телерадіомовлення. Більше того, у вересні-жовтні минулого року невідомі особи проникли в житло, де мешкають журналісти „Просвіти”, розбили у вікнах шибки в декількох приміщеннях, але при цьому не вкрали навіть ржавого гвіздка, цим самим демонструючи, що вдаються виключно до залякування. Але місцева міліція (під керівництвом тоді ще Олександра БІЛОУСОВА) відбулася відписками і спустила справу на гальмах...
Ці неприємні факти я привів для того (а про них неодноразово повідомлялося не тільки в місцевій просвітянській пресі), щоб люди знали, в яких умовах доводиться працювати просвітянам у цьому чорному (стосовно захисту прав людини) місті і щоб зрозуміли, що фестиваль правди у нас – насправді посеред пітьми.
Сергій ЗІНЧЕНКО,
Litbilkar.at.ua, 7 квітня 2010 року
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
