 Наша Верхньодніпровська «Просвіта» - єдине українське об’єднання, яке постійно діє в районі з 1989 року. Ми ведемо просвітницьку роботу, поширюємо просвітянські матеріали, і газету «Промінь Просвіти» зокрема. Протягом десяти років (1989 – 2000 р. р.) у центрі міста мали стенд, на якому постійно оприлюднювалися просвітянські матеріали в рукописній газеті «Рідне слово».
Стенд тихцем, за вказівкою влади, демонтували. Паралельно з нашим почало створюватися нове об’єднання з такою ж назвою і, як з’ясувалося, з метою рейдерського захоплення існуючої організації. Ці люди отримали від влади можливість зареєструватися, всупереч закону, їм була видана друга печатка для однойменної організації. У 2001 році цих фарисеїв не визнали ні обласні, ні центральні керівні органи товариства, але згодом голова Товариства п. Павло Мовчан підтримав таку форму «реорганізації» місцевих організацій.
Ще 1989 року тодішнє Товариство української мови району поставило за мету спорудити пам’ятник Т. Шевченкові на площі, у центрі культурного життя району. У 1993 році, за згодою міської ради, установлено пам’ятний знак Тарасові Шевченкові, який проїздив нашим містом у 1843 році. З часу установлення пам’ятного знаку і по cьогодні в знаменні для України дні і дні народження Тараса Шевченка там збираються свідомі українці. Інколи, заради кон’юнктури, у подібних заходах брали участь і деякі партії. А після Помаранчевої революції навіть представники від влади, щоправда, в ранзі заступника голови держадміністрації та секретаря міськради, долучалися до церемонії покладання квітів. За командою від влади (без команди у нас таке не робиться!) і вчителі кількох шкіл приводили підопічних своїх діточок. Проте, діти навіть зачитували із Кобзаря його пророчі слова.
А час іде … Верхньодніпровці обрали нову, біло-голубу, владу, яка мало переймається українською справою. І в останні два роки пошанування Великого Кобзаря збоку влади навіть не імітувалося …
Та ось, нарешті, цьогорічного 5-го вересня на проспекті імені вождя пролетарської революції почали спішно рити котлован для підвалин майбутнього постаменту пам’ятника Тарасу Шевченкові. Можна було б порадіти, що хоч на 21-му році української державності влада повернулася до започаткованої Товариством української мови і пронесеною через роки «Просвітою» ідеї спорудження цього пам’ятника. Адже зібрані у свій час Товариством української мови і «Просвітою» з цією метою кошти стараннями провідників держави цілковито знецінились і не могли прислужитися величній справі.
Просвітяни прагнули встановити бюст незабутнього пророка на площі, поряд із закладами культури і РАКСом, в якому реєструються нові українські подружжя. Влада розпорядилася по-своєму: бюст Великого Українця розмістився такою собі дрібненькою постаттю посеред комуністичних ідолів. З одного боку на велику площу позирає колишній підлеглий Кремля вождь «українських» комуністів Володимир Щербицький, з іншого – «крокує» в напрямку цвинтаря Володимир Ульянов-Ленін. У такому фарисейському виконанні постать Шевченка постає як рядового царської імперії і віршописця, що «пас ягнята за селом». Ось так, принижується пам'ять батьків нації, принижується мова народу, його віра і традиції, а ми, розрізнені і убогі, обираємо владарювати своїх гнобителів і гонителів.
Читаймо і почитаймо Великого Кобзаря, виганяймо із себе фарисейство, щоб настав сподіваний ренесанс!
Михайло СИМОНЕНКО,
голова Верхньодніпровської «Просвіти» з вимушеним неформальним статусом.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
