Не хочеться, щоб на місці Кривого Рогу, мого рідного міста, залишилися одні руїни. Хоча б через те, що тут жили такі люди, як Федір МЕРШАВЦЕВ, про якого сьогодні пам’ятає небагато криворіжців, а від будинку і від саду-парку, які він заклав, тільки руїни й залишилися. І коли читаєш у одній із робіт нашого відомого археолога. Історика і краєзнавця Олександра МЕЛЬНИКА про цю людину, то не можеш собі пояснити, чому ми про нього так мало знаємо, чому такі розвідки так мало популяризуються, а про різні повсякденні дрібниці так часто ведемо мову. І чому так виходить, що все більше люди думають про речі приземлені й залишають після себе всілякий непотріб, а про високе і про те, що має глибокий зміст, майже не розмірковують? 1. Федір МЕРШАВЦЕВ жив майже там, де за легендою Кривий Ріг розпочинався (на території сьогочасного Криворізького музичного училища) і де Саксагань впадала в Інгулець, утворюючи ріг, звідки й назва міста пішла. А народився Федір Матвійович у 1823-му році в Полтаві, у тридцятирічному віці брав участь у Кримській війні, де й отримав два поранення та й осів у 1857-му у Кривому Розі. Відомий як учасник кругосвітніх плавань, спадковий дворянин у статусі титулярного радника і капітан-лейтенант імператорського флоту, нагороджений два орденами, він заклав парк-сад із фруктовими деревами на узбережжі Інгульця, у 1903-му році спорудив перший у Кривому Розі фонтан, атракціон, човнову станцію. Його обирали депутатом до Херсонських повітових зборів від Криворізької волості, двічі - мировим суддею. Сьогодні вже нізащо не дізнатися про те, про що він міг думати після того, як все це зробив. Чи мін він собі уявити, що через сто із чимось років уже над руїнами його будинку буде лунати музика з вікон музичного училища, в самому центрі Кривого Рогу. Над нікому не потрібними руїнами… Про що міг міркувати цей бойовий офіцер, громадський діяч і творець на зламі століть, коли спускався від свого будинку закладеною ним алеєю до Інгульця і чи міг він уявити, що ця річка стане каламутною і брудною, а швидкоплинна Саксагань перетвориться в таку собі багатокілометрову калюжу?... 2. А я ж пам’ятаю, як ще кілька років тому в цьому будинку розповідав історії з минулого той же Олександр МЕЛЬНИК, як долучалася до розмов із своїми розповідями тодішня директорка Криворізького історико-краєзнавчого музею Ніна ПІСНА, як читали тут свої вірші місцеві поети і співали чудові пісні криворізькі барди… А скільки всього цікавого міг би оповісти про нашу велику українську минувшину провідний співробітник цього музею Івась БАБИЧ, коли б дожив до сьогодні! Але немає тепер ні його, ні будинку Федора МЕРШАВЦЕВА, і все коротшою стає наша пам'ять… Тож створення екомузею на території, що включає і те місце, де був будинок Федора МЕРШАВЦЕВА, може стати не тільки кроком до відродження річки Саксагані. Такий музей може стати запорукою нашого прагнення відродити пам'ять про людей, які творили на криворізькій землі у гармонії з природою, а тому були духовно сильними і з глибокою неповагою ставилися до тих, що сіяли тут неправду і ворожнечу, що руйнували і нищили пам'ять про наше коріння. 3. Так хочеться, щоб ми пам’ятали про людей, які день у день своєю працею і вчинками створювали тут ауру добра, котра розносить світло на всі боки, котра дає можливість самим нам вчитися на прикладі їхнього життя і сіяти для прийдешніх поколінь розумне, добре, вічне, а не залишати руїни і різний непотріб після себе! І це справді прекрасно, що Партнерство сьогодні дає нам таку можливість: продемонструвати свої творчі задуми й реалізувати їх, спираючись на досвід світлих наших пращурів. Але зробити це все ми зможемо лише тоді, коли слуги народу, яких ми обрали, справді нам служитимуть і призначатимуть для втілення наших ідей виконавців справді діяльних і розумних.
Олена МАКОВІЙ, м. Кривий Ріг м. Кривий Ріг
|