 У 1930-х роках СТАЛІН використовував термін "фашизм", щоб знищувати своїх політичних опонентів. "З особливою силою закипає великий народний гнів проти троцькістсько-бухарінських, націоналістичних агентів фашизму".
Питання про владу – головне питання революції. Так yчив ЛЕНІН. Але після захоплення влади ключовим питанням є те, як її втримати. Сила – основний аргумент, але вона примножується силою пропаганди. Ефективна пропаганда – та, яка має пробійну силу й міцно вживлюється в мізки пролетарія, а зовсім не та, що спирається на правдиву картину дійсності.
І нацистська пропаганда, і комуністичні вожді були однаково майстерні у вивалюванні на голови очманілих, одурених і заляканих обивателів цілих потоків пропагандистської брехні. Це стосується, зокрема, й антифашистської риторики, яка була поширеною в більшовицькій пропаганді ще з початку 1930-х років.
Піддавши репресіям сотні тисяч громадян й винищивши голодом мільйони українців, сталінська пропаганда галасувала з приводу безчинств гітлерівських головорізів, щоб відвернути громадян від власних кривавих злодіянь. Для української інтелігенції сталінські пропагандисти розробили цілу систему паплюження, незмінними в яких виступали ярлики "буржуазний націоналізм" і "фашизм". Вони стали нормою для пропаганди на багато десятиріч. Як стверджували сталінські пропагандисти, "націоналісти" й "фашисти" густо обсіли й академічні установи. "Інститут мовознавства – справжнє логовище буржуазних націоналістів", а журнал "Мовознавство" – це "трибуна буржуазних націоналістів", – писав "Комуніст" 5 жовтня 1937. Проте, як писалося в газеті, буржуазні націоналісти орудують не лише в інституті мовознавства, але й в Інституті гірничої механіки, Інституті водного господарства, Інституті історії. Нищівних ударів було завдано й по колективу Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Цекістські критикани галасували, що працівники інституту пропагували "на педагогічному фронті" "буквально фашистські теорії". "Фашистська педагогіка" – ключове звинувачення, яке лунало на погромних партійних зборах закладу в червні 1934. Новопризначений директор інституту Хаїт у виступі вимагав нещадної боротьби з нацухилом: "Якщо не чути тепер боротьби з нацухилом, це доказує, що на нашому фронті не все гаразд". Внаслідок карально-репресивних акцій проти працівників УНДІПУ в 1933-34 роках кількісний склад зменшився наполовину.
"Довгий час у Харківському обласному відділі наросвіти орудувала буржуазно-націоналістична погань, – повідомлялося в одній із статей газети "Вісті". – Внаслідок цього чимало шкіл Харкова і області були засмічені колишніми петлюрівцями, есерами, боротьбистами, меншовиками, цим живильним середовищем для фашистських шпигунів". Сучасники оповідають про випадки, коли звичайних шкільних учителів заарештовували за звинуваченням у причетності до фашистської пропаганди, покликаючись на те, що начебто вони змушували учнів малювати свастику.
У шельмуванні української мистецької й наукової інтелігенції особливо відзначився заступник наркома освіти Андрій ХВИЛЯ. Він став інструментом у боротьбі проти наркома освіти й одного з творців українізації ШУМСЬКОГО та письменника ХВИЛЬОВОГО, яку повів КАГАНОВИЧ. "Українські фашисти ЄФРЕМОВ, ДОНЦОВ, ШАПОВАЛ, КОНОВАЛЕЦЬ, ЛЕВИЦЬКИЙ, митрополит ШЕПТИЦЬКИЙ … бачили в ШУМСЬКОМУ й ХВИЛЬОВОМУ своїх шпигунів-союзників", – писав ХВИЛЯ в 1934 році.
Сталінський пропагандистський маховик підминав під себе нові й нові жертви. Восени 1933 за гратами спецв’язниці в Ленінграді опинився видатний мистецтвознавець Федір ШМІДТ, який тривалий час очолював кафедру мистецтвознавства ВУАН. Націоналістична пропаганда, прагнення до повалення радянської влади за допомогою інтервенції фашистської Німеччини – усе це й стало "підставою" для ухвалення йому судовою трійкою НКВД Узбецької ССР 5 листопада 1937 смертного вироку. В числі кращих учнів професора ШМІДТА був перший доктор мистецтвознавства в Україні Стефан ТАРАНУШЕНКО, який упродовж 1920-х-на початку 30-х років провадив неоціненну масштабну працю у виявленні, обмірі, фотофіксації пам’яток народного мистецтва, в тому числі, - дерев’яного зодчества, створенні й поповненні музеїв. Цього авторитетного мистецтвознавця, пам’яткоохоронця й педагога у жовтні 1933 було заарештовано опричниками ГПУ. Музейницька діяльність ТАРАНУШЕНКА подавалася в матеріалах обвинувачення як така, що пропагувала культуру українського фашизму.
Відомого мистецтвознавця й археолога, подвижника пам’яткознавчої й пам’яткоохоронної діяльності Миколу МАКАРЕНКА, оборонця Михайлівського Золотоверхого собору, було вислано до Казані. У квітні 1936 управління НКВД Татарської АССР звинуватило його в участі в "контрреволюційній групі фашистського напрямку". 4 січня 1938 його розстріляли.
25 грудня 1933 заарештували видатного театрального діяча-модерніста Леся КУРБАСА. Сталінські опричники добре простежують психологічний стан КУРБАСА, який не може собі припустити жодного зіставлення з фашистами. І з тим більшим садистським задоволенням продовжують травмувати його подібними брутальними звинуваченнями. Подібне тавро було накладене й на ще одного соловецького в’язня – блискучого українського письменника Валер’яна ПОЛІЩУКА, якого, як і Леся КУРБАСА, було знищено на Соловках.
Звинувачення в націоналізмі, шпигунстві й фашизмі передували арештові й знищенні цілого грона талановитих художників-бойчукістів, серед яких блискучі імена самого Михайла БОЙЧУКА та його учнів Івана ПАДАЛКИ та Василя СЕДЛЯРА. У присудах НКВД їх звинувачено як учасників націонал-фашистської терористичної організації, що ставила собі за мету "відторгнення України від СРСР і реставрацію капіталізму". Творчість Василя СЕДЛЯРА у цих звинуваченнях енкаведистів ототожнювалася з проявами фашистської ідеології на культурному фронті.
Масова "антифашистська" пропаганда розгорталася передовсім зі сторінок офіційних партійних органів, московської "Правди" й харківського "Комуніста". Один з типових газетних доносів у "Комуністі" за 24 липня 1937: "У земельних органах України викрито чимало ворогів. … Підло маскуючись, видаючи себе за "видатних спеціалістів", ці фашистські наймити все робили для того, щоб підірвати колгоспне будівництво…". А ось передова в "Комуністі" за 3 вересня 1937: "Розгромити буржуазно-націоналістичну агентуру фашизму".
Інспіровані більшовицькою Москвою технології імплантувалися в Києві, а далі – в обласних центрах. Про "буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва" читаємо у великій статті на три колонки в "Комуністі" за 2 жовтня 1937. В інтерпретації функціонерів Полтавського міського відділу ГПУ діяльність видатного етнографа й музейника Никанора ОНАЦЬКОГО розглядалася як зброя для збудження націоналізму та фашизму в Україні. У листопаді 1937 ОНАЦЬКОГО за постановою особливої трійки при УНКВД було розстріляно. Харківський історичний музей розглядався як "наймахровіший український фашистський музей".
"Навести лад у Молдавському радіокомітеті",. – закликає АВРАМЕНКО зі сторінок "Комуніста" за 27 липня 1937 й розпочинає матеріал з курйозного факту: "Ще в минулому році під час передачі політичної інформації з усіх репродукторів … загавкав собака. Собака був на вулиці, але підла ворожа рука відкрила вікно в тираспольській радіостудії і мікрофон поніс гавкання в ефір". Насамкінець у статті повідомляється про репресії, вчинені проти чільних працівників радіокомітету.
Після шельмування Української автокефальної православної церкви як "націоналістично-фашистської", неминучою була й ліквідація її митрополита УАПЦ Василя ЛИПКІВСЬКОГО. У протоколі засідання Трійки при Київському обласному управлінні НКВД УССР від 20 листопада 1937 зазначено звинувачення в тому, що він "является одним из руководителей националистической фашистской организации украинских церковников, ставивших целью отторжение Украины от СССР и создания самостоятельного государства фашистского типа". В графі ухвал записано: "ЛИПКОВСКОГО Василия Константиновича РАССТРЕЛЯТЬ. Лично принадлежащее ему имущество КОНФИСКОВАТЬ. Альтзицер".
У повідомленні інформаційного агентства РАТАУ "За мир проти війни, проти фашизму" йдеться про 30-тисячний мітинг на київському стадіоні "Динамо" імені ЄЖОВА: "Ледве встигли вчора закінчити роботу на фабриках і заводах, в установах Києва, як широкі вулиці міста заповнилися тисячами людей. … З особливою силою закипає великий народний гнів проти троцькістсько-бухарінських, націоналістичних агентів фашизму, які йдуть на всі наймерзенніші в світі підлоти, щоб спровокувати війну проти Радянського Союзу". Повідомляючи про багатолюдні мітинги у Донбасі, Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, Херсоні та інших містах, інформація РАТАУ завершує: "Ще вище піднесемо більшовицьку пильність, виявимо до кінця, вирвемо з корінням всіх ворогів народу, всю фашистську погань!".
Хоча колорит епохи "Великого ГУЛАГу" неповторний, але масовий "антифашистський" стриптиз, розроблений в нетрях НКВД, надихає онуків доблесних чекістів і через багато десятиріч. Вони і нині з ентузіазмом сіють пропагандистську блекоту, узяту із запасів сталінських спецслужб. Найголосніше кричать про фашизм і націоналізм нинішні комуністи, продовжуючи виступати в ролі продавців страху, який вони густо засіяли ще в 1930-ті роки.
Справжню ціну цих кривавих маніпуляцій виставив ще в 1944 Олександр ДОВЖЕНКО, який розпізнав сутність сталінсько-більшовицького режиму. Спецагенти НКВД, які стежили за ним ще з 1926, повідомляли у донесенні про довженкову оцінку комунізму й фашизму як "філософських братів, позаяк і те й інше – тоталітарні режими".
Комуністи та їхні подєльники за коаліцією наймають сучасних пропагандистів і політтехнологів, які залюбки вдаються до "антифашистської" риторики та "антифашистських" парадів в ім’я збереження влади. Цей пропагандистський інструментарій видає його замовників як спадкоємців ГПУ-НКВД, які ревно виконували доручення СТАЛІНА у справі нищення України.
Арсен ЗІНЧЕНКО, доктор історичних наук, «Історична правда», для «УП»
Постійна адреса публікації: http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/06/17/126312/
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
