PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:22



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2009 » Березень » 26 » Громадські базікання (Сповідь приреченого на безсоння)
22:12
Громадські базікання (Сповідь приреченого на безсоння)

Все почалося з того, що я прокинувся рано-вранці після важкого сну, і більше не зміг заснути ані на хвилину. Бо не міг заспокоїтися після висловленого мені звинувачення. Ще й досі стоїть перед очима та картина, коли безликі незнвйомці мене загортають у якусь мокру ковдру, більше схожу на ганчірку (та так, що тільки голова залишилася вільною). А потім до мене підійшов такий же безликий високого зросту (і безволосий) незнайомець, котрий розгорнув аркуш білого паперу і зачитав мені вирок. Я його запамятав до останнього слова:
“Від імені поки що сплячого українського народу і за дорученням твого неспокійного і метушливого сумління тебе покарано пошуками свого місця серед цього народу, звідки ти зможеш побачити його поводирів. Коли побачиш і впізнаєш їх, тоді тільки й зможеш врешті заснути. А до того спокою тобі не буде”.
Тож, як ви самі розумієте, я з самого ранку змушений був тих поводирів шукати. У нашому великому місті.
Спочатку моя свідомість безтямно наштовхувалась на погляди зустрічних людей, які жили виключно своїми проблемами, і розумів, що у них не вистачить місця не те що для цілого народу, а хоча б тільки для мене малесенького. А потім поступово мої думки сконцентрувалися на понятті “народ” і привели мої втомлені ноги прямісінько до НАРОДНОГО ДОМУ.  
А там, виявляється, міська влада якраз влаштувала громадські слухання. Про витрати бюджету. Людей — повний зал сидить, і тільки одне вільне місце (та й те - на самому першому ряді) залищилось. Тож сів і я. А коли подивився поперед себе, то побачив тільки якісь деревяні трибуноподібні риштування. А за ними (за тими риштуваннями) хтось же був, бо голос було чути. Якийсь суворий чоловік звертався до нас, до народу. Тому, аби його розгледіти, я надів окуляри, встав з місця і ступив аж до вхідних дверей. Я зі здивуванням дивився на розчервонілого (ніби квадратного за своєю статурою) чоловічка, котрий раптом зупинив під моїм пильним свою мову, глипнув на мене і сказав: “Сядь на місце”. Я покірно виконав його команду. Але не заснув. “Ні, Цей хоч і суворий, але не поводир, не лідер”, - зробив я висновок. 
Далі за деревяним трибуноподібним риштуванням (з лівого його краю) за командою того ж таки квадратної статури чоловічка один за одним зявлялися голови виступаючих представників місцевого керівництва, які сипали й сипали в народ цифрами витрат: тисячами, десятками тисяч і навіть цілими мільйонами. Я закрив очі і уявив собі картину, коли ці тільки названі мільйони раптом стали б реальними. - і відчув, що цілий зал забитий купюрами, а для самого народу просто місця не залишається. “Ага, ось чому вони так багато цифр називають, а нам так мало залишається на зарплати: це щоб для нас місце залишилось, - підсумував я, - а то посеред цих грошей ми, народ, станемо зовсім непомітними”.
Я крізь свої вже старенькі окуляри з надією вдивлявся в обличчя кожного з виступаючих, але марно: спати все не хотілося. І я просто не міг зрозуміти, чому слухачі в залі то там, то тут час від часу куняли. - Значить їм такий вирок, як мені, чорні незнайомці не зачитували.
Просмдів я там у тому НАРОДНОМУ ДОМІ на так званих громадських слуханнях аж до самого кінця і зрозумів, що то вони так тільки називаються, а по справжньому — це громадські базікання, оскільки справжніх лідерів серед виступаючих не було: я ж бо не заснув. Навіть не задрімав!..
Тож іншого разу (аби справжніх лідерів і поводирів нації знайти) піду прямісінько в міськвиконком. Навіть нові окуляри задля цього прикуплю: щоб кожного із там працюючих уважно розглянути. І подивлюся очі в очі. Гадаю, що після цього нарешті засну й відпочину. 

 Сергій ТЕРЕН  



Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 829 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: