Коли ми говоримо про УПА, то зазвичай у масовій свідомості постають постаті Степана Бандери або Романа Шухевича. А як же тисячі інших чоловіків і жінок, які вступали до лав повстанської армії? А чому вони «пішли до лісу»? Життєві історії колишніх учасників визвольного руху засвідчують їхню мотивацію вступу до УПА.
Приміром, пані Анна мешкала у Володимирі-Волинському, її батьки були селянами, але вся родина надзвичайно національно свідома. Її тато врятував більшість книжок із сільської бібліотеки, коли польська влада віддала наказ знищити її в ході пацифікації 1930 року. Брати були членами ОУН (цього вона не знала аж до початку війни). Життя і випробування, що випали на її долю, типові для багатьох українців. Старший брат вижив під час розстрілів в’язнів у тюрмі НКВД у Вінниці влітку 1941-го, впавши між трупами своїх уже мертвих товаришів. Але батька і молодшого брата Івана вбили німці того самого року. Ще одного, Володимира, застрелили бандерівці, оскільки він був мельниківцем і відмовився піти в УПА, бо нещодавно одружився і не міг кинути сім’ю напризволяще. Однак Анна сама вступила до медичного підрозділу УПА, тому що, за її словами, «Україна покликала нас». Ходила волинськими лісами, від загону до загону, від села до села. Формально ж була лише медсестрою. Та водночас стала зв’язковою між селянами й УПА і, за її словами, організовувала загони самооборони в селах від нападів радянських партизанів, допомагала в криївках-шпиталях та асистувала лікарям під час операцій.
Пан Роман війну пережив зовсім не так, як пані Анна. Йому довелося чекати не один місяць і подолати тисячі кілометрів, щоб вступити до УПА. Він народився на Холмщині в селянській сім’ї 1925 року. У школі навчався польською, але вдома чув, як батько і дядько говорили про часи, коли вони належали до Українських січових стрільців. Це була його домашня освіта. У міжвоєнний період дістати добру роботу було майже неможливо. Лише 1940-го пан Роман зміг поїхати до Львова і вступити до тамтешнього технікуму. Після окупації українських земель Вермахтом почалися німець¬¬кі облави – полювання на робочу силу. Його і ще 20 одногрупників посадили на потяг і відправили через Люблін до німецького міста Кірн працювати. На початку, каже він, їм добре платили і годували. Але до кінця 1942 року німці вбили його двоюрідних братів, що розлютило Романа: «Ми працюємо на вас, а ви за це нищите наші села, наших людей?». Того самого дня він спланував утечу. Але ще до того як зміг перетнути кордон Третього Рейху, був спійманий гестапо. Просидівши три місяці в концтаборі, нарешті вийшов на волю після того, як брат підробив документи. Майже рік Роман діставався додому (весь час ховаючись від гестапо) і нарешті 1944-го вступив до УПА.
Пані Марія вступила до ОУН після радянського вторгнення 1939 року і пізніше вже за німецької окупації потрапила до УПА, де виконувала функцію секретарки. Під час нашої бесіди жінка наполегливо повторювала, що їй не подобається термін «націоналіст», який розуміють неправильно. До УПА вступали не лише члени ОУН. Бійцем «лісової армії» міг стати кожен, хто вважав себе українцем. Ця організація, стверджує вона, була втіленням загальноукраїнських інтересів, національної належності та державницьких сподівань. Пані Марія стала секретарем в УПА переважно завдяки своїй освіті, а також власній наполегливості: не злякалася суперечки з Романом Шухевичем (хоча лише потім довідалася, що то був її головнокомандувач), пройшла вишкіл у таборах в Карпатах, де навчилася стріляти (хоча зараз не терпить.
Для пана Богдана вступ до УПА став єдино можливим варіантом. Він зізнається, що був національно свідомим українцем. Його родина мешкала в Станіславській (нині Івано-Фран¬ків¬ській. – Ред.) області. Як і більшість українців, вони були селянами. Богдан пройшов шлях від сільської школи до медичного університету у Львові й був там, коли німці зайняли місто. Ось як чоловік розповідає про дилему, що стояла перед тогочасною молоддю: «То був дуже важкий час... І потрібно було робити вибір... Або я залишаюся в університеті у Львові й дочекаюся, доки вибір за мене зроблять німці. Або піду в партизанку». І він обрав УПА…
Сайт журналу «Український тиждень», 20 жовтня 2012 року
(У скороченому вигляді)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
