Щоб плавало геть все лише під ним
І щоб було покірним, мовчазним,
Щоб дозволялись тільки голоси,
Які стосуються його краси.

Коли ж Лайно і справді стало тінню,
Шлях перекривши чистому промінню
До тіла Золотого П’ятака,
Того не влаштувала роль така:

Адже без світла не буває блиску,
Не буде ж блиску, то не буде й зиску,
Тоді що Золото, що те Лайно,
Для всіх – однаково, всім - все одно.

Вода ж під сонцем дзеркалом блищала,
А в глибині і годувала й напувала
Усіх бажаючих під небом жити
І все живе творити і любити.

________________

Так і в житті: паскудне прагне влади,
Щоб нав’язати всім потвор принади,
Продажне хоче слави лиш для себе,
А іншим – зась, їм купувати треба.
Природа ж правдою живе сама, одна,
Бо все - у ній: від сонця і до дна.

Сергій ЗІНЧЕНКО,

29 квітня 2010 року.