У іншому (незнаному) житті Ми будем іншими, але все ж будем, Хоч світ залишимо у забутті Чи з Магометом, чи з Христом, чи з Буддою... Та навіть в тій, далекій, сироті, Що Землю успадкує, де ми, люди, Колись плекали мрії золоті, Впізнає Бог мерця часів Іуди, Бо в сироті воскреснуть наші душі Для прожиття на вже знайомій суші. Але такі далекі ті примари Від стад сучасних, що кудись пливуть Здається, - вже в свою останню путь, Сьогодні, крізь неспокій днів, - як хмари. Х Х Х За тими, світлими, кого любили Душа щемить так, ніби відчува. Що є зв’язок і є таємні сили, Що означають більше, ніж слова Про цвинтар чи покинуті могили, Де рік за роком пророста трава. І, якщо душі нам не засліпило, То в них і пам’ять про людей жива. Чому ж ми плачем, якщо є зв’язок (Живий, а не позичений з казок) Та твердим про життя на самоті? – Бо наші мрії із життям не в мирі: Можливо, злине щось живе у вирій, Але це потім буде: в дні святі. Сергій ЗІНЧЕНКО, м. Кривий Ріг
|