________________________________________

- Скажіть будь ласка, пане Павле, як Ви вийшли на цю тему про онкологічні захворювання і хіміотерапію?
- Просто моя мама захворіла… А потім я зрозумів, що з такими хворими дуже важливо саме розмовляти, щоб був міжлюдський контакт. Звичайно ж, найголовніше все-таки хіміотерапія, але на другому місці – це розмовляти з хворими. За таких обставин це дуже важливо. Рік відбувалися зйомки у шпиталі, і у нас виявилося багато-багато відзнятих матеріалів, цікавих розповідей, тож доводилося вибирати.
- А наскільки легко знімати документальні фільми в Польщі?
- Важко, звичайно, бо це ж – не комерційні проекти. Але цей фільм знімався для телебачення.
- Його вже демонстрували на телеекранах.
- Так, у Польщі багато разів.
- А чи не хотілося робити продовження?
- Ні. Я й не хотів би. Бо не ставилося завдання розповісти, що буде з хворими потім. Але мене вразило інше: багато справді мужніх і сильних духом людей. Вони були відважними. Не хотіли вони себе показувати перед камерою, бо ж не було ні волосся, ні здоров’я… Але хотілося зробити фільм оптимістичним: щоб допомогти іншим людям, які його побачать.
- А це лікування за допомогою хіміотерапії фінансує держава.
- Так – держава, на всі сто відсотків. Це ж – у найкращому нашому госпіталі, у Варшаві.
На світлині: польський режисер і сценарист Павел ЛОЗІНСЬКІ.