Перед ось цим моїм дописом я турбував читачів "Променя Просвіти»" майже рік тому, напередодні виборів до Верховної Ради. Я не агітував "за" чи "проти", а просто розповідав про те, що знаю, залишивши право на висновки співгромадянам. І вони зробили свій вибір, який я маю поважати. Проте бажано, щоб цей "вибір" поважав і мене, мої конституційні права, бо законність влади складається не лише з процедури її обрання, а ще й із законності її дій між виборами. І от якраз щодо цього – мої нотатки з роздумами, що перед вами.
1. ДОСТУКАТИСЯ ДО «НЕБЕС»
Бажання поспілкуватися з обранцем мого округу Юрієм ЛЮБОНЕНКОМ виникло в мене одразу після виборів. Бо з часів його мерства залишилися проблеми, які виходять за межі моїх особистих можливостей їх розв’язати. Трохи пізніше спробую висвітлити суть цих проблем, а поки що доповідаю: ані в січні, ані в лютому, ані в березні ніякої інформації про час, місце прийому і прізвища народних обранців та їх помічників по трьох виборчих округах Кривого Рогу на дошці оголошень міськвиконкому не було. В приймальні мене послали до райвиконкому, там послалися на те, що депутати в них не працюють, а тільки орендують приміщення і порадили читати "Червоний гірник"... Але, «за порадою професора ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО», радянських газет я не читаю, добре відчуваю, коли мене водять за носа, а тому й попросив допомогти Валентину КРИВДУ, секретаря Криворізького міського правозахисного товариства, яка вміє відчиняти двері чиновницьких кабінетів. Вона і здобула для мене інформацію, а точніше - дві інформаціїї, що не співпадають між собою. Офіційний сайт Ради повідомляв, що у квітні Юрій ЛЮБОНЕНКО буде працювати з виборцями 29-го та 30-го каітня, а Саксаганський райвиконком очікував на високого гостя в середу 24-го. Уточнити інформацію не вдавалося, бо телефон у Раді (044)255-45-43 впевненно не відповідав. Я вирішив використати всі можливості і піти на прийом для початку 24-го. О дев’ятій годині я оглянув усі дошки інформації Саксаганського райвиконкому, однак ніякої інформації з цього приводу там не знайшов. Та о 9.30 прийшло ще двоє чоловіків – і я дізнався: "Червоний гірник", що вийшов у вівторок, 23-го, повідомив, що прийом буде. Чекаю!..
2.ПОНОВИТИ ЗАКОННІСТЬ
Задля чого я так наполегливо шукав зустрічі з депутатом ВР Ю.В. ЛЮБОНЕНКОМ? Для чого я розповідаю всю цю історію читачам? Перш за все, зазначу, що події розвивалися протягом останніх 20-ти років. Тобто, - за часів головування Юрія Вікторовича у міськвиконкомі, коли він знав про проблему, на яку я звертав увагу, хоча б внаслідок моїх численних зверненнь та публікацій у пресі. Він мав би втрутитися, але не зробив цього.
До кінця 2012 року в нього залишалося те виправдання, що закон не дозволяє йому зробити більше, ніж це є, для відновлення законності. З обранням же нардепом у нього виникла можливість скоригувати закон на користь Констітуції. Тож саме для цього я й наважився його потурбувати. А щодо проблеми самої, то вона стосується мільонів людей, і це додає мені впевненності. На подробиці детального викладу газетного формату не вистачить Тож спробую намалювати хоча б кістяк.
На "червоній лінії", в 50 метрах від вулиці Мелешкіна, існує обслуговуючий кооператив "Буран". Він відповідає вимогам закону " Про кооперацію" відсотків на 10, але зареєстрований у якості юридичної особи, і влада вважає його за представника інтересів власників якоїсь невідомої кількості гаражів. І ії не турбує той факт, що затверджених списків членів того кооперативу нема, права власності на гаражі у переважної кількості людей нема, найманих працівників задля здійснення своїх статутних функцій в кооператива нема, а документація чи то не ведеться, чи то приховується. А ще рахунку в банку кооператив теж не має, до того ж і навідь межі його невідомі. Реєстраційна палата, Саксаганський райвиконком, міліція, податкова,прокуратура та інші державні інстанції з величезною легкістю визнають факт існування кооперативу саме в такому вигляді, але нічого не роблять задля приведення його в законний стан. І стосується це, на жаль, переважної кількості кооперативів міста, а швидше за все - всієї України. А я звертаю увагу на те, що за таких умов неможливо продати чи придбати гараж у законний спосіб, неможливо обрати правління, скласти кошторис та звіт про його виконання, оформити оренду землі, налагодити дієву охорону і т.д. Таке становище зручне лише для самочинного керівництва, що працює за принципом "нацарюю пару тисяч та втечу", та для "чорних" ділерів, які торгують гаражами. Якщо ж ви придбаєте гараж у кооперативі шляхом оформлення у голови правління, то майте на увазі, що за свої гроші ви отримали виключно головний біль та повну залежність від шахраїв. Книжка члена кооперативу не є доказом права власності на нерухомість, тому на гараж ваш зможуть претендувати люди, про існування яких ви навіть не здогадуєтесь. А оскільки всі документи існують або в шухлядці у голови правління, або в його уяві, він їх швиденько перепише чи просто знищить, як тільки запахне смаженим, і до суду ви зможете понести одну свою образу. І міліція на вашу заяву про шахрайство відповість, що самі винні: чому на обідраного "Запорожця" вартістю 800 гривень ви документи питаєте, а за незаконну споруду у невстановленому місті 50 чи 80 тисяч віддаєте без запитань?! Ті, хто мав змогу стежити за трансформацією нашого суспільства в останні 20 років, погодяться зі мною, що з усіх західних цінностей ми засвоїли лише одну: найвищу точку концентрації егоїзму та байдужості, закарбовану в практику повсякдення у вигляді коротенької фрази-ляпасу "Це ваші проблеми!" Але нагадаю, що держава (і доволі розвинута!) в Україні все ж таки існує, право на вільне володіння майном у громадян є, тим більше - воно зафіксоване в Констітуції…
Повернімося тепер до громадської приймальні виконкому Саксаганської у місті ради. Середа, 24 квітня 2013 року, близько десятої години. Мешканці 32-го виборчого округу, якщо їм не вдавалося побачити свого обранця на трибуні Верховної Ради, можуть повірити мені: він виглядає значно свіжіше і моложавіше, ніж в останній рік свого мерства. І поки я вітаюся, він передивляється безліч документів, що вже є в райраді. Питає, в чому проблема. Розповідаю коротко те, що й читачеві: про гаражі, громадян, кооператив; про закон, який порушено від самого факту неналежної реєстрації і до багаторічного існування в анархічний спосіб; про проігноровані вказівки влади; про попередження, штрафи, рішення суду... Про бюрократичні структури, врешті, які чомусь вважають правопорядок особистою справою кожного...
Мовчання...
Переходжу до іншої думки: якщо погодитися, що в умовах приватної власності та ринкової економіки функції райради та її виконкому зводяться до розвішування святкових прапорців, то чому не скорочено штат хворих на професійне безсилля держслужбовців, що забарикадувалися майже в сотні кабінетів? Депутат жваво погоджується зі мною, пригадує, що за часів його головування 3 роки не було райради, хоча й був ії виконком...І переходить до дружньої поради: а Ви домовтеся в кооперативі або купіть гараж у іншому. Я відмовляюся одразу й категорично. Домовленність, що не базується на законі, не багато чого варта. Якщо ж користуватися категоріями, звичними для злочинців (вибачайте, але порушники закону звуться саме так!), то й вони радять: не вір, не бійся, не проси! Нардеп знову замовкає. Моє бажання існувати в правовому полі йому не зрозуміле. І я хапаюся за останню надію. Я нагадую йому, члену комітету ВР з питань будівництва та ЖКГ, що мільони громадян не мають можливості повноцінно користуватися своїм майном через існування кооперативів, які керуються Швондерами та Шаріковими; що розповсюдження ОСББ без правових гарантій громадян на незалежність від них - це повернення до колективізації 30-х років, яка коштувала Україні і сліз, і крові...
"Це не моя компетенція!, - обриває мене депутат, - Я можу тільки передати вашу скаргу меру, а в іншому - самі!" Я дякую, нагадую, що мер все знає і нічого не робить, і прощаюся. Я пригадую, що моє спілкування з Юрієм Вікторовичем раніше закінчувалося саме так: він передавав звернення комусь із підлеглих (зазвичай, - тому, на чию бездіяльність я скаржився) і забував про мене та про суть справи. Місце не змінило людину…
Через півтори години я повернувся до райради з письмовим варіантом свого звернення, але надавати його вже не було кому. Депутат закінчив прийом громадян, а куди поїхав і де його помічники, в Саксаганському виконкомі не знали. Звернення на адресу Liubonenko.Yurii@rada.gov.ua не доходить протягом двох тижнів. Проте не це біда, а те, що й отримані звернення проігнорувати не важко. Тож вирішуйте, шановні, чи слід нам взагалі докладати зусилля, щоб достукатися до «небес». Якщо ж станеться диво, і я отримаю відповідь чи навідь результат, то неодмінно повідомлю про це читачвм, аби й кожен із них міг із повним правом пишатися своїми обранцями, законотворцями, керівниками і найманими працівниками.
Леонід БАГАШВІЛІ,
м. Кривий Ріг
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
