Несе річка білий човен... (Есе)
 2010-й – рік Фредеріка ШОПЕНА
І метушня, і біль, і навіть далекосяжні мрії влягаються і завмирають у вічній гармонії життя. Вони сяють сонцем з висоти, тягнуться гілочками дерев до самого неба, падають спочатку жовтим листям, а потім – лапатим снігом на землю... – Це такі образи створює неповторна музика Фредеріка ШОПЕНА, написана ним майже двісті років тому у рідній Польщі, у Франції, Австрії чи ще де-небудь у якійсь казковій країні білих роялів.
Долинула вона й до берегів Інгульця та Саксагані, де ці дві річки з’єдналися, освятивши своїми водами місто Кривий Ріг із музичним училищем: прямо там, у місці їхнього єднання. І тепер тут упевнено і навіть віртуозно виконують його твори на піаніно та роялях обдаровані молоді криворізькі музиканти, які неодноразово в різні роки були дипломантами або лауреатами музичних конкурсів уже його імені. Такі, наприклад, як Єгор ГОРШКОВ, Юлія КОСЕНКОВА, Валерія ЗАЙЦЕВА, Аліна ПОЛІВКО...
Мені здається, що та музика, що долинула до наших душ із далеких часів, захищає нас від поклоніння штучному й потворному, неприродному й змертвілому. - Бо вона приносить невгасимий вогонь свята. А тому те свято в наших душах оберігає світ від руйнування й закликає бути не споживачем на цій землі, а справжнім творцем, яким був із самого дитинства Фредерік ШОПЕН.
Я й зараз бачу у своїй уяві, як маленький і чепурненький Фредерік у свої неповні шість рочків задумливо дивиться у вікно і грає-грає білими рученятами справді святу й виразну музику нашого життя, даного нам для дива творчості, а не для скоєння злочинів. Підростаючи й набираючись живих сил у природи, він ставав могутнішим і у своїх вчинках, і у своїх музичних п’єсах, ноктюрнах, баладах, а особливо – у вальсах. В першу чергу – до-дієз мінор. Цей вальс навіть у печалі неначе розкриває крила, котрі є у кожної людини (хоч вона в це й не вірить!) – і вони несуть її у безмежну далечінь незбагненної високості; туди, звідки була дарована та музика для нас, земних, які сьогодні ходять по землі, переобтяжені суто своїми проблемами. А це ж – вальс про кохання, про те, що жінка й чоловік разом – то є справжній Бог і творець, якщо вони – в гармонії одне з одним, якщо вони – діти любові, а не війни і ненависті. В цій музиці крізь печаль і смуток пробивається до переможного світла рослинка життя, яка невблаганно хоче його продовження. Тому в свого роду повісті музичних творінь Фредеріка ШОПЕНА тема любові й кохання між чоловіком і жінкою – то як міцна основа, яка витримує всі напруження. Саме так він кохав свою неповторну й велику Жорж САНД і в тій любові віднаходив такі духовні коштовності, які навіть неможливо собі уявити. – Про те тільки його музика розповідає, яку треба слухати вільно, спокійно, без надриву, із відкритим до всього людства серцем. І тоді відбувається диво відкриття в собі тих почуттів, які силою своє творчості доносить до нас Фредерік ШОПЕН.
І мені здається. що далеко й далеко не я одна бачу нескорену живу річку, а на ній – хвилі, які несуть крізь вічність білий-білий човен. А в ньому – двоє: чоловік і жінка, одночасно вигнані з раю і з мрією в серці – повернутися в нього. Але для цього їм треба стати не тільки творцями, а ще й – носіями віри в те. що таке повернення справді можливе. Здається, саме про це хотів нам повідати своїми творами великий Фредерік ШОПЕН.
Олена МАКОВІЙ
|
| Категорія: Кривий Ріг | Додав: pprosvita (28.11.2010)
|
| Переглядів: 1112
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
