 Ті з числа глядачів, які хоч раз бачили, як танцює криворіжанка Марина КУРНІЛОВИЧ, навряд чи скоро забудуть свої враження і відчуття від ними побаченого. Це неможливо передати словами. Та й не треба цього робити, бо ж відомо, що танок – це, передусім, музика жестів. Я б сказала ще про ті композиції Індії, що танцює Марина: «… і музика усталених образів, які передавалися в культурі народів із покоління в покоління».
Правду кажучи, я хотіла написати для читачів нашого часопису про Марину КУРНІЛОВИЧ трохи раніше. Спочатку – наприкінці грудня минулого року, коли вона приїхала з Києва до Кривого Рогу, аби побачитися з рідними й трохи перепочити, а потім – наприкінці січня вже цього року, коли від неї почула й дізналася про фестиваль індійського танцю у Харкові, на якому вона очолювала журі. Та все якось не складалося. І ось нарешті настав час для цього.
Сама ж я познайомилася з Мариною, коли вона стала вже справжньою майстринею індійських танців, людиною дуже енергійною, емоційною, радісною і відвертою у своїх оцінках. А про все те, що цьому передувало, частково дізналася від неї, частково - від її рідних, а ще – із преси. Тож і знаю, що вона (як і я) ще під час навчання в школі захопилася індійськими кінофільмами. Але у Марини це захоплення вилилось у те, що вона просто фундаментально зацікавилася культурою народів Індії, особливо – танцями, потім пішла навчатися на філологічний факультет Дніпропетровського університету і закінчила його в 1988-му році.
З дипломом фахівця з англійської мови та літератури вона і викладала ці предмети, і працювала перекладачем у різних фірмах та організаціях, але при цьому про танці й Індію не забувала, а навпаки: намагалася весь час удосконалюватися як танцівниця. І тому все в решті решт вдавалося і виходило. В тому числі, вдалося навіть створити в Кривому Розі студію індійського танцю «Лакшмі», це сталося в 1991 році. І тому особливо радісно Марині було від того, що вже через шість років після цього студія виграла перше місце на Всеукраїнському фестивалі індійського танцю, який проходив у Києві. І саме цей яскравий успіх послужив тому, що Посольство Індії в Україні виступило з клопотанням про надання Марині КУРНІЛОВИЧ стипендії, і цілі сім наступних років (із 1997-го по 2004-й) вона навчалась там, де мріяла побувати ще зі свого дитинства: в Індії. Якщо говорити окремо про навчання танцям, - то у відомої на всю Індію танцівниці, гуру Сароджі ВАЙДЬЯНАТХАН. Після навчання в Інституті Мистецтв і отримала ступінь магістра. Після повернення з Індії - працює в Києві старшим викладачем англійської мови в Інституті міжнародних відносин Національної Академії наук України, а поза штатом – перекладачем у контактах з місіями Всесвітнього банку.
Марина КУРНІЛОВИЧ продовжує при цьому займатися індійськими танцями і не пориває зв’язків із своїми учителями. Передусім, - з гуру Сароджі ВАЙДЬЯНАТХАН. Наприклад, минулого року у відповідь на її запрошення вчергове відвідала Індію, свою країну мрій.
А тепер ось – в журі на фестивалю індійського танцю, разом зі своїми друзями й однодумцями: Сергієм ЖУРАВЛЬОВИМ (Вінниця), Надією ШАБІНСЬКОЮ (Харків), Сваті Суніл Кумар ( Індія, зараз навчається у Харківському Авіаційному Інституті), Леонідом ІГНАТЕНКОВИМ (Москва). Як повідомила, Марина усі вони навчалися в Індіїї різноманітним класичним та народним танцювальним стилям. До речі, на цьому фестивалі в Харкові, який завершився 31 січня, Марина разом з ними не тільки судили інших, але й виступали самі у гала-концерті 31 січня, чим «викликали здивуання та захоплення учасників фестивалю та усіх глядачів на самому концерті й дуже теплі відгуки на форумі любителів індійського танцю».
Так що мрії збуваються, якщо постійно навчатися, творити й не падати духом. Олена МАКОВІЙ На світлинах:
Марина КУРНІЛОВИЧ (вгорі);
виступає на фестивалі в Харкові група «САПНА» з міста Полтави;
танок «Герої Голівуду», на сцені колектив «ДАНСГУРУ» з міста Одеси.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
