НАША КУЛЬТУРА – одна із найстародавніших, якщо не найстародавніша, на Землі. Наш вчений археолог Вікентій Хвойка відкрив Трипільську культуру, яка існувала на території сучасної України 7,5 тисяч років тому. Дещо молодшими були Черняхівська та Сабатинівська культури, що відстоять від нас на 3-4 тисячі років.
Наші пращури приручили коня, винайшли колесо, уміли будувати великих розмірів житла, займалися скотарством, було розвинене землеробство(ймовірно злакові культури поширились від нас в інші світи ), гончарство. Прикметно, що коли будувалися єгипетські піраміди 3-5 тисяч років тому, то єгиптяни ще не навчилися використовувати коней на будівництві. То чия ж культура древніша , хто був першим.
Коли ми захоплюємося собором Паризької Богоматері, що будувався із 1163 по 1253 рік, то чомусь забуваємо нашу святиню – Софіївський собор у Києві , закладений Ярославом МУДРИМ 1037 року, коли на місці сучасного Парижу бігали вовки-сіроманці та існувало невеличке поселення Лютеція. Нотр-Дам знаємо, а Софія Київська не викликає пошани як шедевр світової архітектури.
Французи лише на підставі літописної згадки про племя паризеїв відсвяткували 2000-ліття Парижа. У нас же історію Одеси на догоду проросійськи налаштованим можновладцям втиснули у 200-ліття, проігнорувавши, що тут іще у II ст. існувало давньогрецьке місто , а з XIII ст.- місто Качибей, переінакшене татарами у Хаджибей. Як же тут проглядає комплекс неповноцінності! У Росії в Нижньому Новгороді відзначають «1000-летие русской ложки», в той час, як на теренах Суздальського князівства Новгород нижній засновано 1221 року. Що ж там тоді було? Які ложки? Бо Росія шанує свою культуру і виховує в цьому дусі громадян своєї держави. А ми в Україні не відзначаємо 1000-ліття Чернігова, а не те що, ложки, так само Новгорода-Сіверського, Прилук, Кам’янця-Подільського. А ще у нас є Білгород-Дністровський, якому 2,5 тисячі років, Євпаторія - Козлов (колишня грецька Каркінітида)- 2600 років, а Херсонес-Корсунь-Ахтіар-Севастополь!, Сугдея-Сурож-Судак!, Пантікапей-Корчев-Керч! Хтось дорікне, що засновані не нами. А Рим? Хіба він завжди був італійським? Його заснували і жили в ньому у різні часи етруски, греки, латини, сабіни, екви, вольски, лігури, італіки.... А італійці пишаються своїм славним містом як власним.
У нас під ногами у масовій кількості знаходяться старожитності, які американцям США, наприклад, і не снилися. Поруч з могилою «Баба» є захоронення, де наш студент ЛІЩИНА підняв (у 2001р.) уламки грецької амфори та місцевої кераміки. Отже, наші предки мали зносини з древньою Грецією. В районі Макортівського водосховища біля села Андріївка ліцеїсти СШ № 80 під керівництвом викладача історії ВЛАЙКУ Т.А. досліджували древні поселення і зібрали підйомний матеріал типу сабатинівської культури – черепки горщиків виліплених вручну.
Угорські, Французькі, норвезькі королі вважали за честь поріднитися з князем Ярославом МУДРИМ. У 1048 році до Києва прибуло посольство французького короля Генріха I. Просили руки княгині Анни. Разом з багатим посагом із Києва Анна взяла з собою ще одну коштовність – рукописне Євангеліє, написане давньоруською мовою. Вінчалася Анна з Генріхом I у соборі стародавньої столиці Франції місті Реймсі. Анна поклала на олтар Євангеліє. З того часу впродовж багатьох віків французькі королі, посідаючи престол, присягали на цьому Євангелії, що привезла Анна з Києва. Зберігся документ, де король Генріх I замість підпису ставив хреста, а дочка київського князя вивела чіткою кирилицею: Анна-регіна (тобто Анна-королева). Та й памятник Анні у Франції є. А що є у нас?
Так уже сталося, що ми довго були бездержавною нацією. Нам втлумачували, що наша культура розвивалася лише під благородним впливом Польщі, Австро-Угорщини, Росії. Ми вчилися у наших сусідів і лише продовжували їх кращі починання. Чи так воно насправді?
Коли ми говоримо про першодруки в Україні, обов’язково згадуємо Івана ФЕДОРОВА, що прибув з Москви і надрукував у Львові 1570 року свого знаменитого «Апостола». Нині у цьому місті є пам’ятник Івану ФЕДОРОВУ. Будьмо вдячними одному з першодрукарів, але не забуваймо, що і вчився він і друкарський верстат роздобув у нашому Острозі. А перед тим Святополк ФІОЛЬ надрукував для нас першу книгу, а Юрій ДРОГОБИЧ видав «Псалтир», «Часословець» та «Осьмигласник» ще 1480 року. До речі, коли Петро I заводив нові порядки в Україні на самому початку XVIII століття, то у нас було близько 30 друкарень у Чернігові, Києві, Острозі, Жовкві, Корці, Камянці-Подільському, Львові, Луцьку, інших містах, в той час як у Московському царстві була одна-єдина друкарня у Москві.
Композиторів БОРТНЯНСЬКОГО, БЕРЕЗОВСЬКОГО, ВЕДЕЛЯ вважають російськими композиторами, в той час як двоє з них народилися у Києві, а один - у Глухові, дехто вчився у Європі. А коли готувалася урочиста зустріч Петра I у Києві на Подолі, музику замовили Артемію ВЕДЕЛЮ. Він написав твір. А після виконання цього маршу-реквієму розлючений цар наказав ув’язнити композитора.
Взагалі пісенна творчість посідає особливе місце в культурі українського народу. Коли Бог, як мовить легенда, роздавав народам таланти і багатства, Україна скромно стояла осторонь. Нічого їй не дісталося. Тоді Бог дав їй те, що іще залишилося – пісню. З того часу пісня і Україна разом. Наш народ створив понад двісті тисяч народних пісень. А думи, що проспівувалися у супроводі бандур, є тільки у нас. В минулі часи переслідувань і заборон, українській народній пісні належить чи не найважливіша роль у справі збереження українців як нації. Один із зарубіжних знавців твердить, що коли у якогось етносу є народні пісні, то його можна назвати народом. А у нас таке багатство! З нами в якійсь мірі можуть рівнятися лише серби. Ми маємо шедеври світового рівня, які майже не звучать в Україні: «Де ти бродиш, моя доле», «Дівчино, прощай», «Коли розлучаються двоє», «Дивлюсь я на небо», «Засвіт встали козаченьки», «Ой, у лузі червона калина», «Місяць на небі», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Закувала та сива зозуля», «Козака несуть» та багато-багато інших і «несть числа» їм.
А де ще в світі є така легендарна постать, як наша Маруся Гордіївна ЧУРАЙ – ЧУРАЇВНА? Ця славна Маруся-полтавка створила понад три десятки пісень. Серед них: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Стелися, барвінку», «Зашуміла ліщинонька», «Ой не ходи, Грицю», «Сидить голуб на березі», «Ой у полі вітер віє» та інші. Нам кажуть: „А може її і не було”. Не збереглося ж ніяких документів. Панове, які документи? Вона жила в часи Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Скільки війн, пожеж та іншого лиха прокотилося Полтавою! Що могло зберегтися через 350 років !? Навіть якби її справді не було б, то яка гарна легенда про неї існує! А який прекрасний уявний портрет створив на основі легенд художник СМУСЄВ! У Європі, якби там була така співачка, поставили б пам’ятник, зняли б фільм, створили б музей, водили б туристів на екскурсії, пишалися б із такого неординарного явища і заробляли б гроші. Але то у них... А у нас, безпам’ятних, немає анічогісінько. Все поруйноване, а винуватців немає! А у нас же ще були і Маруся БОГУСЛАВКА, і Роксолана.
Тому із великим щемом звучить пісня Теодора КУКУРУЗИ: ДО УКРАЇНЦІВ Я запитую у себе
І питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок,
Роззираюсь на кожній сторінці
Де той рік і той місяць,
Той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись,
Що ми – українці?
Славій КАРПЕНКО,
М. Кривий Ріг
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
