PP

     Вівторок, 19.03.2024, 12:05


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ ВІД ПРОСВІТИ » Кривий Ріг

Ігор МИХАЙЛИН: «Український журналіст може бути правдивим, лише стоячи на одній позиції зі своїм народом» - АВТОРИТЕТНА ДУМКА
Не тільки з тієї причини, що 6 червня — День журналіста України, буде викладено наступний матеріал. І не тільки через те, що за кілька чисел нашій єдиній на все місто україномовній газеті виповниться сім років Він — для того, аби донести до наших читачів думку про надактуальність правильного розуміння діяльності журналіста взагалі і українського журналіста зокрема. А від такого розуміння багато чого залежить, оскільки кожен громадянин України має право отримувати якісну інформацію про те, що відбувається в його країні. Це важливо знати кожному, оскільки в умовах інформаційного суспільства інформація істотно впливає на свідомість людини, на її поведінку та на орієнтацію в навколишньому світі. Це вкрай важливо для пробудження національної свідомості.
Тож з цією метою в даному матеріалі й буде використано з дозволу автора окремі розділи з книжки «Журналістика як всесвіт (Харків, 2008) провідного українського журналістикознавця, доктора філологічних наук, професора Ігоря МИХАЙЛИНА, який 16 років керував кафедрою журналістики Харківського національного університету імені В. Н. КАРАЗІНА, він академік Академії наук вищої освіти України за відділенням «Масова комунікація», голова Харківського історико-філологічного товариства, член Національної спілки письменників України.

Як стверджує у вищеназваній своїй праці Ігор МИХАЙЛИН, «українська наука про журналістику ніяк не розпрощається зі спадщиною, що дісталася їй від радянських часів, а саме: уявленням про те, що журналістика може і повинна бути об’єктивною».
Навівши у книзі приклад, який недвозначно свідчить, що інтерпретацію однієї й тієї ж події можна подати по-різному, в різних медіа, з точки зору різних авторів, він констатує після цього: «можливо, навіть з певним перебільшенням, можна сказати, що за допомогою журналістики (інтерпретації) людині можна нав’язати певну концепцію дійсності, цілком незалежну від самої дійсності. За допомогою такої системи можна змінити сприйняття соціального довкілля, нічого не змінивши в ньому насправді. Світ залишиться тим же, але здаватиметься людині іншим, бо вона бачитиме його таким, яким їй цей світ показали завдяки інтерпретації».

1. НЕВЖЕ ЖУРНАЛІСТИКА НЕ МОЖЕ БУТИ ОБ’ЄКТИВНОЮ?

Враховуючи вищенаведене, можна прийти до такого розуміння, що журналіст маніпулює своїми читачами. Тож автор і запитує: «невже журналістика ніколи не може бути об’єктивною? Невже вона — завжди неправда? Має за мету не об’єктивне інформування, а лише брудні маніпуляції? Тоді виправданою і неминучою є продажність журналіста, його служіння власть імущим і бізнесовим магнатам. Відповідь на ці запитання шукають не лише теоретики, але — найголовніше! — практики журналістики, які щодня створюють новинарні повідомлення та захищають їх перед редактором. Їм конче необхідно розуміти зміст своєї праці: чи можуть вони створити адекватну картину світу та правильно зорієнтувати в ньому читача, чи вони навіть не повинні претендувати на цю величну місію?»
Звернувши увагу на перший підзаголовок цього матеріалу, читач має обрати якусь позицію: або так, або — ні. Але автор допомагає зробити цей вибір. Бо стверджує: «категорія об’єктивності справді має бути усунута з журналістської теорії як цілком недосяжна ілюзія, але замість неї запроваджена категорія правди як цілком реальний ідеал». Однак тоді цілком правомірно виникає запитання: що є істина, за якими критеріями можна визначити правду. Автор щодо цього продовжує:
«Наш великий поет і богонатхненний пророк Тарас ШЕВЧЕНКО в посланні «І мертвим, і живим…» (1845) роз’яснював своїм землякам: «В своїй хаті своя правда, / І сила, і воля», а у вірші «Муза» (1858), звертаючись до своєї натхненниці, просив: «Учи неложними устами / Сказати правду». Про концепт «правди» в Т. ШЕВЧЕНКА можна написати велике дослідження. Нам же цікаво зараз спостерегти, що поет використав поняття «своя правда»; для нього це — наша українська національна правда. Але наявність «своєї правди» передбачає наявність «іншої правди», а ще — «чужої правди», навіть — «ворожої правди». Це та «ворожа правда», яка загнала Т. ШЕВЧЕНКА на край світу й «определила» в солдати «под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Це була імперська «правда», яка потребувала знищення України для забезпечення своєї імперської величі. Це та «правда», яка спонукала Москву знищити за допомогою штучного голодомору десять (!) мільйонів українських селян у 1932-1933 рр. і мовчати про це в своїй партійній журналістиці. Ця правда спонукає й сьогодні російську владу, а за нею й історичну науку не визнавати цей голодомор геноцидом українського народу. Це та «правда», яка призвела до вибуху Чорнобиля і виведення (наче й нічого не сталось) тисяч дітей на першотравневу демонстрацію.
ШЕВЧЕНКОВА правда була протилежною — спрямованою на викриття та зруйнування імперії і пробудження українського народу до національної самосвідомості. ШЕВЧЕНКОВА правда була тотожною категоріям істини, справедливості. Тож що виявляється? Ми приходимо до несподіваного, на перший погляд, висновку: критерієм правди є справедливість, совість, мораль. Правда виявляється не стільки онтологічною, скільки глибокою етичною категорією, вона невіддільна від категорії добра, справедливості, людського щастя. Цим вона відрізняється від байдужої до людських емоцій і потреб, нейтральної, індиферентної позаетичної об’єктивності. Об’єктивності в журналістиці немає і не може бути, а правда завжди є. Але це може бути «своя правда», «інша правд», «чужа правда».

2. ПРИНЦИП НАЦІОНАЛЬНОСТІ, ЖУРНАЛІСТ І ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ІДЕАЛИ

Журналіст — це є та фігура, яка інтерпретує дійсність, але створювана ним картина дійсності насправді обмежена його точкою зору, його розумінням того, що відбувається. Тут також важливо відзначити відмінність між самим фактом дійсності і новиною, на чому наголошує в цій своїй роботі Ігор МИХАЙЛИН:
«…факт взагалі є явищем життя, а не журналістики. Журналістика повинна оперувати іншою одиницею мислення — новиною. Новина — це повідомлений факт або повідомлена подія. Здійснити повідомлення в позатекстовий спосіб (вербальний чи візуальний) неможливо. У цьому й сутність журналістики — вона є тим простором, де реальні факти та події за допомогою повідомлення про них стають новинами. Якщо факт як явище дійсності має об’єктивний характер, то повідомлення про нього, новина, може бути лише наслідком інтерпретації. Відтак, журналістика — це інтерпретація (витлумачення, пояснення) дійсності».
Зрештою, спираючись на цю свою думку та на позицію багатьох інших вчених, автор робить такий висновок:
«Журналіст завжди є учасником семіозису — процесу створення значень. Він бере участь у ньому як інтерпретатор. У залежності від інтерпретації реального факту, яка неминуча під час перетворення факту на новину, він може опинитися на позиції «своєї правди», «іншої правди», «чужої правди» і навіть (можливо, несвідомо) «ворожої правди». Він може зобразити дійсність на засадах точності й достовірності, а може, навпаки, підігнати дійсність під свою ідеологічну концепцію, яка йому здається в силу тих чи інших причин, правильною; може, нарешті, просто замовчати соціально вагому, потрібну суспільству інформацію».
Однак потрібно розуміти, що журналіст — не є якоюсь абсолютно відокремленою від інших фігурою. Ні, він є частинкою суспільства й вироблених цим суспільством філософських, ідеологічних та моральних засад, на підставі яких воно функціонує й розвивається. Ігор МИХАЙЛИН далі все це конкретизує й пояснює, спираючись далеко не тільки на свої уявлення і на свій окремішній життєвий досвід:
«Для кожної людини як представника людства спільними й актуальними є моральні уявлення, сформульовані для християнства у десятьох Господніх заповітах: шануй батька і матір, не убий, не вкради, не кривосвідчи (не бреши)… Усі ці вимоги дуже прості й наявні в усіх догматичних релігійних концепціях. Але все людство — занадто обширна категорія, щоб його інтересами щодня керувалася кожна людина. Насправді для неї (індивідуальної особистості, окремої людини) є актуальною вужча спільнота, з якою вона ототожнює себе через мову, культуру, історичну пам’ять, природний ландшафт, державу. Ця спільнота — нація. Зрештою, це не моя думка; насправді так вважав ще Іван ФРАНКО. У статті «Поза межами можливого» (1900) він писав: «Синтезом усіх ідеальних змагань, будовою, до якої повинні йти всі цеглини, буде ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного життя і розвою нації. Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації».
І тут Ігор МИХАЙЛИН підходить до одного з найважливіших, базових, понять, які становлять основу розуміння діяльності журналіста і є сьогодні не просто актуальними, а дуже важливими й затребуваними. Бо в ньому не протиставляються одне одному принцип національності й загальнолюдські ідеали. Щодо цього він стверджує:
«Принцип національності (патріотизму) аж ніяк не суперечить загальнолюдським ідеалам і прагненням. Навпаки, він цілком суголосний з ними. Адже гарантією успішного розвитку будь-якої системи (у даному випадку — людства) є закон внутрішньої множинності. Смисл його полягає в тому, що чим більше внутрішніх елементів нараховує система, чим багатшим є її внутрішній склад, тим стійкішою виявляється вона щодо зовнішніх загроз. Це означає, що людство в цілому зацікавлене в збереженні кожного свого складника, яким є окремі народи та нації. Виступаючи за збереження своєї нації, кожен її представник захищає людство в цілому і працює на зміцнення його стабільності».
Виходячи з такої оцінки, автор підходить конкретно до того, як сьогодні в цьому контексті працюється українському журналістові і які перед ним мають стояти завдання:
«Українському журналістові сьогодні особливо важко. Сучасне українське суспільство сформоване попередньою трьохсотлітньою колоніальною політикою Росії. Воно розчахнуте навпіл. І це зовсім не те розділення, яке виникає в кожній країні після виборів, коли приходить сила, за яку проголосує 51% виборців, і тепер вона має політичні підстави нав’язувати свою волю решті 49%. Нам сьогодні так бракує тих десятьох мільйонів українців, завбачно винищених Москвою в Голодомор 1932–1933 рр.! Якби вони не пішли з життя, сучасна політична конфігурація була б зовсім іншою. На місце померлих з Росії на нашу землю цілими селами завозилися чужинці. Через цілу систему пільг для росіян, яка діяла і в наступні роки, вони розмножились і тепер заявляють про свої права бути господарями в українському домі. Проте за роки незалежності виросло нове покоління українців, які вивчали неспотворену українську історію, літературу, увібрали в себе українську духовну спадщину, прилучилися до української мови. Це й дало можливість постати українському Майдану 2004 року. Але з ряду причин перемога виявилась неостаточною. Головна причина полягає в тому, що державний апарат в Україні ще з радянських часів захоплений антиукраїнськими силами».
А тепер — про те, що має сьогодні робити український журналіст і на що орієнтуватися, аби бути правдивим:
«Український журналіст може бути правдивим, лише стоячи на одній позиції зі своїм народом. У цьому полягає його моральний обов’язок. Він має не лише можливість, але й обов’язок нести українському народові «свою», тобто цього народу, правду. Створювати для нього адекватну картину світу, а критерієм і запорукою правильних інтерпретацій є для нього вірність національним ідеалам і загальнолюдській моралі».
І після цього Ігор МИХАЙЛИН робить висновок і дає визначення, що ж є критерієм правди в журналістиці. І він підкреслює, що ним є «справедливість, сприйнята як дотримання норм загальнолюдської моралі й орієнтація на ідеал повноцінного політичного, економічного, духовного та культурного національного розвитку».

Матеріал підготував Сергій ЗІНЧЕНКО


На світлині: Ігор МИХАЙЛИН.
Категорія: Кривий Ріг | Додав: pprosvita (03.06.2013)
Переглядів: 1673 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: