Мітинг біля пам’ятника В.І.ЛЕНІНУ, що біля зупинки “Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат», не відбувся. Але, їдучи туди, я про це ще не знав, і мені згадувалося зовсім недавнє минуле…

Поступово біля пам’ятника набиралося десь до сотні людей. Вінки, кошики з квітами, букети були приготовлені заздалегідь. Заступник секретаря парткому комбінату, знявши капелюха й махнувши рукою, дає знак – і одразу кореспондент радіо, стоячи біля вікна, подає знак мені: вмикай! Я (тоді редактор радіомовлення комбінату) підходжу до магнітофону, випускаючи натиском ґудзика у світ таку знайому для всіх мелодію: «Ленин всегда живой, Ленин всегда с тобой…». Ескорт керівників повільно-повільно з квітами в руках крокує до пам’ятника, потім кладуть квіти, хвильку постояли – і назад. Тоді вже можна мелодію виводити з ефіру і хвилин на 15-20 вмикати гучні марші… І було це всього місяців шістнадцять тому…

А тепер повернімося до недільного ранку, який переходив у сонячний день, 19 серпня цього року.

Та сама зупинка… пам’ятник. Біля нього збирається група людей, і знову – десь до сотні. Та тільки цього разу прапори жовто-блакитні. А ось і транспаранти з незнайомими для цього місця написами: «Україні – новий парламент. Слово за тобою, робітник!», «Комуністам – комунізм, Україні – волю!», «Союзний договір – кайдани Україні!». Тут же, на стовпі, прилаштовано ще один заклик, на цей раз – звернення «Народної Ради» до трудівників, щоб вони підтримали такі вимоги опозиційної частини Верховної Ради України:

«1. Скоротити перерву в роботі Верховної ради УРСР до 3 вересня 1990 року.

2. Експертиза законопроектів.

3. Видання газети Верховної Ради України».

А біля пам’ятника події розгортаються далі. Відкрито інформпост і йде продаж газет «Громада», «Свободное слово» та інших. Прибув майор міліції. Він дещо розгубився. Так як назвав усе, що відбувалося, мітингом. На його думку, це мітинг, бо «присутствіє символіки, прапорів, бесіди там чи збори, які…». Та все ж це була просто бесіда з людьми, які сюди прийшли. Бо, очевидно, знали, що намічався мітинг. Але, як повідомив майор міліції, товариш СУВАЛОВ (трудівник комбінату) подав заяву про проведення мітингу, та йому відмовили. І тому, як це потрібно, мабуть, було стражу порядку, він вмовляв усіх розійтися. Але на ці слова ніхто не звертав уваги. Члени міської організації «Руху» прийшли сюди підтримати робітників, які повинні були проводити екологічний мітинг. Прибули. А раз мітинг заборонили, то вони й організували бесіду, відкривши інформпост і розмістивши наочну агітацію. На жаль, поговорити із числа керівників вийшов тільки секретар парткомітету комбінату Ю.В.БОРТНІКОВ. І, хоч розмовляв він дещо некоректно, говорячи, що зараз скаже – і ці всі гасла й лозунги позривають, але все ж таки вступив у контакт з новими політичними силами не в межах свого комбінату.

Вся акція продовжувалася хвилин п’ятдесят. Потім «рухівці» дружно зібрались і поїхали на автобусі в старий центр міста, до пам’ятника Т.Г.ШЕВЧЕНКУ. А я, повідомлений напередодні, що тут буде мітинг, повертався додому.  В голові роїлися різні думки, раз по раз, настійливо пробиваючись із минулого, їх перебивала мелодія такої знайомої пісні: «Ленин всегда живой, Ленин всегда с тобой!...» А що б сказав він сам, побачивши все це? Чи посміхнувся б загадково? На жаль, цього ми не можемо знати. Мусимо жити в сучасності і думати кожен своє голово, маючи в ній свої думки.

                                             Сергій ЗІНЧЕНКО