Фестивалю – другий рік, і я теж тут, у Ржищеві, на цьому фестивалі під назвою «Трипільське коло», - вдруге. І знову, як це було й минулого року. – у мене в розпорядженні - всього лише кілька годин, аби всюди побувати, з цікавими людьми зустрітися, помилуватися чудовими виробами народних майстрів. Та для вражень і для того, щоб потім згадувати усе побачене, вистачило, як виявилося,  й цих чотирьох «з хвостиком» годин. Більше того: ця моя невелика замальовка в часописі буде не єдиною… Але – про все по порядку.

Етно-культурний фестиваль «Трипільське коло» цього року проводився під символом стихії «Земля» (минулого року – «Вода»). А його пріоритетами стали закарбовані в гаслах напрямки: «Гармонія людини та навколишнього середовища»,  "Чиста вода - чисте життя", "Збережемо землю-збережемо рід", "Запалюємо серця", "Дихай на повні груди". Тобто, недвозначно виявлялася екологічне спрямування усього дійства.

Біля екомайданчика

Крім того, як і минулого року, територія фестивалю була оголошена вільною від алкоголю та тютюнопаління. Однак не можу не зазначити того (що порівняно з минулим роком) одразу впало в око й неприємно вразило: пересування автомобілів там і тут прямо на полі, де проводилися заходи. Як наслідок – наїзд на людину (про це повідомлялося у ЗМІ).

Для початку – загальні (так би мовити, ознайомчі) відомості про цей фестиваль.

Він має чотирирічний цикл, і кожен фестивальний рік носить тематику однієї із стихій природи. А  а це: «Вода», «Земля», «Повітря» та «Вогонь». Кожен фестиваль циклу має також власну мистецьку, освітню, екологічну і соціальну тематику.
         А провідним завданням фестивалю є сприяння розвитку туристичної інфраструктури Київської області в рамках підготовки до чемпіонату з футболу «Євро-2012». Одна з найголовніших цілей – це популяризація культурно-історичних земель Трипільської цивілізації у взаємодії з утвердженням високих європейських стандартів розвитку культури та туризму.

Особливо з огляду на те, що цьогорічне дійство проходило під символом «Земля», багато уваги приділялося тому, аби відвідувачі зацікавилися ТРИПІЛЛЯМ як однією з найперших хліборобських цивілізацій, і що вона, та цивілізація, існувала саме на території нинішньої України. Тому можна було і поспілкуватися зі свійськими тваринами, і дізнатися багато нового про землеробство, і виліпити щось із глини своїми руками…

А виробів різних, малюнків, одягу раніше небаченого було стільки, що іноді все просто мерехтіло перед очима. Були і музика, і пісні, і танці, можна було і смачно попоїсти, і скуштувати таких напоїв, про існування котрих навіть не здогадувалась. Тобто, було дуже багато цікавого. А тепер – про зустрічі.

Мене на цьому фестивалі притягувало багато що. В тому числі – книги, бо люблю читати з самого дитинства. А їх тут було представлено чимало. Причому важливо відзначити те, що розповідали часто про різні видання не самі продавці, а представники видавництв, інформаційних агентств, навіть – організатори всеукраїнських літературних конкурсів.

Десь на самому початку території фестивалю розмістив свій лоток всеукраїнський журнал «Дніпро», який видається із 1927 року.

На «Трипільському колі» його представляла завідувачка відділом поезії Тетяна МОКРЕНКО.

Вона розповіла, що цього року журнал значно змінився зовні (у оформленні), відбулися зміни і внутрішні. Зокрема, на його сторінках (на основі суворого відбору) друкують прозу й поезію не тільки сучасних українських авторів, але й звертаються до давнини  (далекої й не дуже). І це справді так, бо. Наприклад, у червневому числі журналу, вміщено вірш Тетяни ТЕЛІГИ «Літо», твір Остапа ВИШНІ «Бенгальський тигр», поетичні мініатюри Миколи ВІНГРАНОВСЬКОГО. На відміну від багатьох інших журналів, тут також друкують і драматургію.

Як і щороку, фестивальне літо було привітливим, а ще – гостро непередбачуваним. Так, бо десь за годину після прибуття над полем з’явилася велика хмара, а за кілька хвилин – злива з блискавкою та громом, а ще за кілька хвилин – град. Та все це не зіпсувало настрій, бо знову вийшло сонце, то там, то тут почувся сміх, потім заспівали… Тобто, фестивальне свято продовжувалося. І я теж обов’язково продовжу свою розповідь.

                                           Олена МАКОВІЙ. 

                     (Далі буде).