ПІД ЗНАКОМ ПІТЬМИ, або Невеселі роздуми про захід, який назвали «з’їздом».
1.
Коли буваю в Києві, то після незабутнього 2004-го все у мене починається з МАЙДАНУ: з вокзалу їду прямо сюди. І тут, посеред ранкової тиші, я згадую свої тодішні надії і плани, свої мрії, які залітали на немислиму, як за сьогоднішніми мірками, височінь...
І найболючіше - саме те, що доводиться лише згадувати, а реальність буття все настирливіше намагається тебе переконати, що то була тільки прекрасна ілюзія, світла і коротка казка-мрія про нездійсненне...
Та і 19-го червня 2009-го на Хрещатику й самому МАЙДАНІ о восьмій ранку ще не було велелюдно – трудовий день для банківського центру Києва тільки починався. Але ми, моя колега із часопису „Промінь Просвіти” Валентина КРИВДА і автор цих рядків, уже стояли перед входом до приміщення Державного комітету телебачення і радіомовлення. Це був третій день протестної акції голодування на захист „Просвіти” і свободи слова, і пані Валентина цього дня приїхала до Києва, щоб її підтримати, а потім разом ми мали йти на той захід до Палацу мистецтв „Український дім”, який високе просвітянське начальство чомусь назвало „з’їздом”. Години за дві ми це й зробили: після того, як побачили, що на Хрещатику стали помітними постаті у вишиванках, котрі просувалися в напрямку до приміщення, яке у листопаді-грудні 2004-го було одним із осередків Помаранчевої революції.
2.
Якщо хтось скаже, що нас на цьому заході не чекали, то фраза ця буде не зовсім точною: нас звідти готові були викинути, вигнати, вимести, вичистити, виштовхати чи зробити ще щось таке до змісту цих слів подібне, котре за будь-яку ціну унеможливило б нашу там подальшу присутність. Спочатку організатори не дозволяли пройти до зали на першому поверсі, навіть - зазирнути до списків, аби дізнатися, чи є там представники від Дніпропетровщини, що це за люди і з яких вони міст чи районів сюди приїхали. Заборону вмотивовували тим, що, виявляється, ми – не просвітяни, що нас туди ніхто не запрошував або ж - що наша газета вже (бачте!) закрита чи не фінансується „Просвітою”. Із усіх цих „мотивацій” більш-менш близькою до істини була лише остання: цього року з Києва нам і справді не дали й копійки (як і 2006-го, коли ми самотужки підготували й організували видання єдиної україномовної в Кривому Розі газети, а також самі оплачували всі витрати на її випуск).
Потім нам (уже зареєстрованим просвітянським журналістам) якісь невідомі охоронці в цивільному намагалися перешкоджати потрапити до зали, де мав відбуватися цей так званий з’їзд. Як виявилося трохи згодом, бажання не бачити нас „на високому просвітянському форумі” у організаторів було таким сильним, що вони на цьому не зупинилися. Так, бо коли ми вже благополучно розмістилися на другому ряді, Микола НЕСТЕРЧУК, відповідальний секретар центральної „Просвіти”, все одно не заспокоївся й хотів усе ж домогтися свого. Тому до нас підійшли ті ж таки два охоронці в цивільному й настійливо намагалися вмовити піти геть, поки вони не застосували силу. Правду кажучи, я не дуже здивувався б, коли до нас і справді застосували б ту силу. І, як на мене, цьому перешкодило лише втручання редактора газети „Слово Просвіти” Любові ГОЛОТИ, котра (сидячи прямо перед нами на першому ряді) зрозуміла, очевидно, що ми місцевим правилам не підкоримося, оскільки чітко знаємо, чого вимагають положення 171-ї статті Кримінального кодексу України.
3.
Після цього, врешті, захід розпочався. - Зі вступного слова голови правління ВУТ „Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА Павла МОВЧАНА. З’явилася на сцені й президія, складена із членів правління та почесних гостей. Потім настала черга привітань, далеко не поодиноких, і тільки затим виступив зі звітом Павло МОВЧАН.
Я підкреслюю (і зробив це ще в самому заголовку), що ця моя оповідь – не звіт про захід, а лише роздуми просвітянського журналіста. Тому одразу прошу вибачення за те, що не назву прізвищ багатьох людей, які там виступали, не звернусь до змісту їхніх виступів. Зосереджу увагу лише на тому, що мені здалося головним і показовим стосовно названої події, а також – має безпосереднє відношення до останніх дій рейдерів, спрямованих, передусім, проти активної роботи Криворізького міського об’єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА.
4.
У звіті Павла Михайловича мене особливо зацікавили два моменти.
По-перше, він підкреслив, що сьогодні «Просвіта» «повинна набирати потужності за рахунок власних ресурсів».
По-друге, він також звернув увагу всіх присутніх на те, що сьогодні «ми зобов’язані створювати свої сайти, відвойовувати інформаційний простір».
Але ж саме Чернігівське обласне і Криворізьке міське об’єднання у цьому відношенні, поза всякими сумнівами, зробили протягом останніх років найпомітніші зрушення. Про це говорить чудовий сайт чернігівців «Сіверщина» - веб-версія газети, наклад якої нині майже вдвічі перевищує наклад центральної газети «Слово Просвіти». Про це відверто свідчать і два сайти криворіжців: просвітянський портал prosvita.at.ua і веб-версія газети “Промінь Просвіти»: pprosvita.at.ua .
Тож, з огляду на такий стан справ, я був шокований тим, що саме Чернігівська і Дніпропетровська обласна організації (а Криворізька в ній сьогодні найдієвіша) були фактично (різними способами) усунені від того, щоб вплинути своїми діями (чи рішеннями) на діяльність цілої всеукраїнської «Просвіти».
А сталося так, що тільки вже наприкінці роботи цього заходу 19 червня чернігівці змогли взяти слово й прочитали ухвалу, яку одноголосно прийняли на конференції 13 червня 2009 року. Вона – дуже конкретна і коротка, але зміст її такий, що варто процитувати цю ухвалу повністю:
«Конференція обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства „Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА стурбована стилем і методами керівництва Товариством, за яких місцеві структури залишені напризволяще, а їх діяльність є прикриттям для „вибивання” бюджетних коштів, що до областей не доходять.
За словами Романа ІВАНИЧУКА, „Просвіта” потребує ґрунтовної реорганізації в державному масштабі”. Товариство має відзначатись системністю у роботі, опиратися на патріотичну ділову еліту, пропонувати державі і суспільству масштабні гуманітарні проекти і братися за їх реалізацію (наприклад, мережа українських книгарень, створення щоденної української масової газети тощо), бути громадським контролером процесів державотворення.
Тому конференція вважає необхідною зміну керівного складу Всеукраїнського Товариства „Просвіта” імені Т.ШЕВЧЕНКА і перенесення основної діяльності на місця, в осередки „Просвіти”. З цією метою пропонуємо з’їзду внести зміни до Статуту, за якими звітно-виборна компанія має проходити щодвароки, та передбачити виділення на обласні організації не менше третини наданих державою бюджетних коштів пропорційно до реальних справ місцевих організацій».
5.
Стосовно ж Дніпропетровської організації центральне правління зробило все можливе для того, щоб вона взагалі там не була представлена. Так, бо не надійшло жодного офіційного повідомлення голові правління Дніпропетровського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА Миколі КОВАЛЕНКУ про проведення обласної конференції з метою обрання делегатів на просвітянський з’їзд. Очевидно, «бютівські» рейдерські сили вирішили зробити в «Просвіті» переформатування на свою користь. Тому вони навіть не зупинилися перед тим, аби замість просвітян направити на з’їзд рейдерів на чолі із Сергієм ДОВГАЛЕМ, котрий ще два роки тому (користуючись, очевидно, підтримкою збоку Павла МОВЧАНА (однобютівця), розпочав свою атаку на обласний просвітянський «Олімп». При цьому ДОВГАЛЬ не звертав уваги ні на виступи в пресі, ні на звернення просвітян до правоохоронних органів, оскільки був переконаний, що на його хуліганські й протизаконні дії будуть дивитися, так би мовити, крізь пальці «прокурори і міліція», про яких він пише матеріали як власкор газети «Україна молода». Цей нахабний і самовпевнений рейдер сподівався тоді і сподівається сьогодні, що його завжди прикриє Антоніна УЛЬЯХІНА (тітка нині діючого прем’єр-міністра України Юлії ТИМОШЕНКО і одночасно – голова обласної організації партії «ВО»Батьківщина»), бо ж він – не хтось там далекий, а прес-секретар цієї обласної «Батьківщини», а Павло МОВЧАН – ще й народний депутат від БЮТ (а не від УНП, як це було раніше).
От в результаті й вийшло, що Дніпропетровщина на «високому просвітянському форумі» не була представлена. Фактично там тільки було кілька рейдерів із Дніпропетровська і ще один – з Кривого Рогу.
6.
Рейдер від Кривого Рогу – це Микола КРАМАРЕНКО. Про те, який він «правдивий» у своїх дописах як журналіст, свідчить, наприклад, інформація на першій сторінці стосовно «європейської чистоти» Кривого Рогу. А на самому заході в Києві він поводив себе так, щоб (приїхавши додому) похизуватися тим, ніби справді є просвітянином. З цією метою він під час перерви обрав зручну позицію поряд із Павлом МОВЧАНОМ і подав свій фотоапарат його заступнику Марії ОЛІЙНИК, щоб та його «увічнила». Але втрутилася Валентина КРИВДА, поінформувавши її про те, що це насправді рейдер, а не просвітянин. Однак після цього пан Микола не знітився і все-таки домігся того, щоб його увічнила-таки поряд з керівним «бютівцем» інша людина.
Виступав і сам рейдер-керівник Сергій ДОВГАЛЬ, згадуючи минулі часи. Щоправда, для мене його самовихваляння вже не були секретом, оскільки вже давно зробив однозначний висновок щодо нього: людина гостро захворіла на гординю. Особливо яскраво це проявилося в одній із статей у газеті «Лица» (редакція якої поки що висвітлює просвітянську тему відверто однобічно і тенденційно), де він зазначив, що таких, як він, треба носити на руках.
7.
Наприкінці зазначу, що мене не здивувало у перипетіях цього так званого з’їзду навіть і те, що ніхто жодним словом не промовився щодо мого майже триденного голодування на захист «Просвіти» і свободи слова. Не здивувало після того вже вище згаданого «щирого» прийому, коли ми з Валентиною КРИВДОЮ з’явилися в «Українському Домі».
Але наскільки незграбним і малорозбірливим був виступ голови контрольно-ревізійної комісії Ігоря ГОЛОБУЦЬКОГО! Було таке враження, неначе його нещодавно «приземлили» після перебування в НЛО. Особисто я (як і моя колега) мало що з нього зрозуміли. Не називаючи прізвищ, він плів щось таке про якихось трьох розкольників, яких виключили із «Просвіти», і щось ще про Криворізьку організацію, а потім – про інші. Та все одно, як це не дивно, майже одноголосно затвердили його звіт. А потім – і зміни до Статуту. Але про них – пізніше: коли буде доведено, що 8-й просвітянський з’їзд у Києві 19 червня 2009 року справді відбувся.
На моє ж щире переконання, його не було. Це був диктат пітьми, що немає нічого спільного навіть із великим змістом назви організації: «Просвіта». Сергій ЗІНЧЕНКО
|
| Категорія: Кривий Ріг | Додав: pprosvita (30.06.2009)
|
| Переглядів: 922
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
