«Золоте весілля» і вірші - 9 Липня 2012 - Часопис Промінь Просвіти

Пам’ятай про Крути

Форма входу

Категорії розділу

ПРОСВІТА-КИЇВ [1]

ПРОСВІТА-ДНІПРОПЕТРОВСЬК [6]

ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ [431]

ІНШЕ [334]

КОРИСТУВАЧИ САЙТУ [9]

ПРОСВІТА - ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК [7]

Пошук

Календар

Головна » » «Золоте весілля» і вірші

20:51 «Золоте весілля» і вірші
Днями Раїса Іванівна ПОЛІЩУК і її чоловік Григорій Степанович відзначили у своїй квартирі півстолітній ювілей подружнього життя , справили «золоте весілля», на яке прийшли родичі й друзі. Подружнє життя, яке розпочалося зі знайомства під час виступу в хорі на сцені Палацу культури металургів у Кривому Розі. З тих вони стільки разом пісень заспівали, а Раїса Іванівна скільки всього повишивала різними техніками та віршів написала, що вже й не злічити. Для сьогоднішньої літературної сторінки нашої газети вона подала вірші до своєї нової пісні під назвою «Осінь», а до неї – ще два, які ми й пропонуємо нашим читачам. ОСІНЬ Заблукала осінь Павутинням в косах, Срібною росою Впала на чоло. Ще бринить у серці Весняная просинь, Та вже красне літо В вирій поплило. Як же мені літо В вирій не пустити, Як же мені часу Зупинити плин? Пісню – доспівати, Землю – долюбити, А тоді – хоч в неба Невідому синь. Золотая осінь Берегом блукає. Манить за собою Листям золотим, А я все чекаю, Молодість шукаю. Може, десь озветься Словом голосним? Невблаганна осінь, Зупинись! Не треба Обривати струни Давньої весни… Я ще поспіваю Та й піду до тебе. Тільки ти від себе Потім не жени. ЛЮБЛЮ… Люблю країну вранці-рано, Коли зоря згора востаннє, Коли земля лежить в тумані І роси впали на світанні, Коли палає раннє сонце І будить нас через віконце «Вставайте, люди! Годі спати, Пора вже новий день стрічати!», Коли мигтять на небі зорі (Такі далекі і прозорі), А вітерець гуляє в полі, З веселим літечком на волі. ДІТИ ВІЙНИ Зацвіли чабреці на світанні, Мак червоний – мов кров у житах… Тут батьки наші бились востаннє, А над ними кружляв чорний птах. Україна моя не здавалась, Україна боролась, жила, З попелищ вона знов підіймалась І загарбників перемогла. А народжені в полум’ї діти (Що не згинули в чорних печах), На могили приносячи квіти, Витирають сльозу на очах. Ветеранам їх не вважають, Хоч життя обпалила війна, Хоч як ті ветерани страждають І на скронях лежить сивина. на світлині: із двома, але далеко не всіма своїми продовжувачами роду
1 2 3 4 5 Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ \| Переглядів: 1905 \| Додав: pprosvita \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0