PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 09:40



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Березень » 6 » ЗБИРАЮ ВПЕРТО СЛІВ ТВОЇХ ПЕРЛИНИ
23:13
ЗБИРАЮ ВПЕРТО СЛІВ ТВОЇХ ПЕРЛИНИ

Творчість Тараса ШЕВЧЕНКА відіграла величезну роль. Я памятаю, що в пять років навчилася читати по ШЕВЧЕНКОВОМУ «Кобзарю». Тоді я жила в селі у своєї бабусі й чомусь мою увагу притягла ця книжка, «Кобзар», яка була нашою родинною реліквією. Звісно, я не можу сказати, що все зрозуміла тоді у віршіх і поемах Тараса Григоровича, бо все-таки я була дитиною. Але настільки, мабуть, відчула на рівні інтуїції, на рівні душі ті глибини поетичного слова, глибини болі й милосердя, які відзначають творчість Тараса ШЕВЧЕНКА, що ця книга стала для мене найклюбленішою на все життя. А найулюбленішими творами з неї були і є зараз поеми «Лілея», «Наймичка» і «Катерина».
Ще памятаю, як у другом класі на святі з нагоди дня народження Тараса ШЕВЧЕНКВ я взяла читати вивчений мною уривок із «Княжни», а це дуже трагічна поема. Однокласники ж не зрозуміли, чого це я такий уривок взяла, бо питали, чому я таке сумне вибрала читати на свято. Але чомусь тоді у мене був такий настрій.
А пізніше я зрозуміла, що ніхто, крім Тараса Григоровича, так не заглиблювався в страждання жінки, матері, вдовиці, матері, яка втрачає сина на якійсь безглуздій війні. Ніхто так не заглиблювався, як Тарас Григорович, у муки зневаженої, збещещеної дівчини, покритки. Тому що для мужчини таке от вживання в чуже горе жінки-матері, покинутої нещасної нареченої – це феномен і ознака дійсно глибинного і невичерпного милосердя. І, безперечно, я розумію, чому багато хто з людей аморальних відкидає взагалі творчість Тараса ШЕВЧЕНКА, говопячи щось на кшталт: «Ну, не розумію я ШЕВЧЕНКА» або: «Це для минулого, а зараз воно не актуальне». Як на мене, то такі люди просто підсвідомо бояться моральних глибин, духовної сили, що пронизує наскпізь усю поезію Тараса Григоровича.

ЗБИРАЮ ВПЕРТО
СЛІВ ТВОЇХ ПЕРЛИНИ

Учителю, Кобзарю мій сумний,
Як жити в цьому світі, поясни?
Я йшла в життя, тримаючись за руку
Твого прозріння й нелюдської муки.
А зараз я спіткнулась обо лжу
Й пиху сліпців. Хто визначить межу
Між смертю і життям душі людської?
Бездушний хам не зойкне: «Що я кою?!»

І не почує плач зірок вандал…
За що Вкраїні отака біда:
Шляхетні прагнуть волі, щастя, звершень,
Та зрадники їх тягнуть в пекла верші?

Тарасе, світ тебе не зрозумів,
Тому й блукає, мов дитя, в пітьмі.
А я до тебе ластівкою лину,
Збираю вперто слів твоїх перлини.

Питать боюсь, чи ти не розлюбив
Дніпро бентежний, і ліси, й степи.
І люд, що б’ється з привидом у герці…
Ти мовив: «Ні. Це – діти мого серця».

І усміхнувся. Що це? Я ж не сплю!
Твій погляд ніжно-зболений ловлю.
За що мені таке сліпуче диво?
- Дитя моє, не зрадь своєї ниви,

Яку тобі Всевишній дарував, -
Мов спалахи, Шевченкові слова. –
Не продавай перо своє вельможам.
Такі, як ти, без Правди жить не зможуть.

Коли тебе женуть убогі – що ж,
Іди і злістю серця не тривож.
Але й зневіру ти не клич у друзі.
Коли тобі найважче – вір лиш Музі.

Не бійся щастя, бо воно – твоє,
В твоїм саду співає солов’єм.
Цінуй кохання. В нім – твоя наснага,
А щирі вірші – то свободи стяги.

Собою будь. І разом з тим – рости,
Душею зазирай в нові світи.
Коли від цього стане гірко й лячно,
Згадай: Поет – це Неба учень вдячний…

Кобзар замовк, немов міраж, розтанув.
А може, пильні янголи світанку
Його сховали від моїх очей?..
Назустріч всім вітрам – Дніпро тече.
Наталія ФЕДЬКО.
м. Дніпропетровськ,
24 грудня 2013 року
Переглядів: 321 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: