Так далеко… Мало не століття Промайнуло на моїй землі, Тільки отаман двадцятилітній Все одно тримається в сідлі. Хай не двадцять (трохи більше) років, Але він влітає на коні На ту вулицю чужинського пророка, Де стоїть Шевченко в стороні, А за ним (на конях) рівним строєм З кулеметами, рушницями в руках, Степова дивізія героїв Заступає окупантам шлях. «Што такоє?.. Караул!.. Бандіти!..» - Загукали морди із машин, Перелякано завили-забібікали Їх машини в круговерті шин, Кабінети владні спорожніли І злетіли із копрів зірки, І кудись в Москву пошелестіли Іще вчора владні тупаки… Та не сталось так. То все – уява, Мертвих не підняти із землі. Хоч сьогодні є у нас держава, Тільки українці – не в сідлі. Не злетить Пестушко з п’єдесталу, Окупантів лютих не змете. Мусимо самі змести навалу, Якщо думка ще жива про те. Сергій ЗІНЧЕНКО, www.litbilkar.at.ua, 18 лютого 2012 року
|