PP

     Середа, 21.08.2019, 12:29



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2011 » Грудень » 12 » Вшанування пам’яті на межі безпам’ятства
12:35
Вшанування пам’яті на межі безпам’ятства
26 листопада Україна вкотре офіційно відзначила День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. Цю скорботну дату відзначали й у Верхньодніпровську. І вже стало звичним, що про голодомор щось завчено говориться з високих трибун перед адміністративно скликаними делегаціями службовців держустанов (у Верхньодніпровську біля пірамідоподібного пам’ятного знаку було зорганізовано сотні дві службовців та групу слухачів місцевого коледжу), які відразу по завершенню промов розвіюються з місця пошанування, мов дим.
Знаковою рисою є те, що в казенних промовах зі згадками про голодомор, трохи як не про стихійне явище, губиться згадка про його спланований характер, про політичні репресії, які супроводжували всю трьохсотлітню історію перебування України в імперському московському ярмі. Адже, і царськими указами, і більшовицько-компартійними наказами та декретами нищилася українська нація, що мала свою історію, свою мову, свою пісню, свою церкву і свої традиції.
У Верхньодніпровську знак, що символізує місце поховання жертв голодомору, розташований у міському парку, де біля входу покояться жертви Другої світової війни, що гинули під червоними прапорами, а в іншому кінці парку – годувальники землі української, жертви червоного терору.
До місця жалобного заходу прибули поважні персони: голова адміністрації району на «Опелі» німецького виробництва та непремінний супутник нинішньої влади - священик «канонічної церкви Московського патріархату» на чесько-німецькій «Шкоді». А далі – півгодини «правильних» слів з уст колишнього секретаря райкому комсомолу, а нині директора будинку культури, коротенькі промови владних керманичів, ще з десяток хвилин церемонійного стояння і послідовний за рангами від’їзд на поданих автомобілях.
А напроти парку в Свято-Андріївському храмі Київського патріархату за участі невеликої кількості мирян правилася поминальна служба по душах замордованих голодом і померлих наших співвітчизників. Можливо, саме ці, об’єднані молитвою, люди зберігають пам'ять про те, що Верхньодніпровський район тиранічною червоною ленінсько-сталінською владою був занесений в рік голодомору до ганебної «чорної дошки» за невиконання плану хлібоздачі, що автоматично припиняло будь-яке постачання продукції в приречений на вимирання район. Верхньодніпровцям, як і мешканцям усіх інших «чорнокнижних» населених пунктів і територій, прислані більшовицькою владою бійці «непереможної» робітничо-селянської Червоної армії не дозволяли наближатися до залізниці, щоб жоден із них не врятувався від голодної смерті.
Репресивний апарат знову включає свій пекельний механізм. Про це свідчать розгони мирних протестних акцій у Києві, Донецьку, Львові , Харкові. На тлі утисків незалежно мислячих журналістів, письменників, політиків так само показушно проведені заходи з відзначення пам’яті жертв голодомору і репресій і в столиці.
А тим часом за владарювання біло-голубих провідників московської гегемонії у кожному куточку наростає клубок життєвих проблем. З району повиїжджали на заробітки ті, кому дозволяє стан здоров’я, інші працюють на дрібних підробітках. Не вистачає коштів на «безплатне» лікування та утримання закладів культури. В той час, коли, мов гриби після дощу, ростуть храми Московського патріархату, справжні українські церкви не мають коштів навіть на сплату оренди. Мовне безпам’ятство сягає тих меж, коли навіть сучасні надгробні написи імен співвітчизників суціль російськомовні (отака наша пам'ять про те, якого ми роду! отака наша пам'ять про забитих голодом дідів і прадідів!).
У вечірні години 26 листопада проїхався я велосипедом по місту, щоб подумки приєднатися до тих мешканців рідного міста, які запалили в своїх домівках свічки в скорботну годину поминок по страчених голодом українцях. Під час цієї поїздки я нарахував у вікнах лише 17запалених свічок. Це значно менше, ніж було присутніх на мітингу біля пам’ятного знака управлінців районного центру. Пам’яттю про трагічні події комуністичної епохи, співчуттям репресованим минулого і теперішнього часу сьогодні щиро переймаються лише одиниці, які не втратили почуття своєї гідності і обов’язку перед попередніми і прийдешніми поколіннями…

Михайло СИМОНЕНКО,
голова Верхньодніпровського районного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Т.Шевченка
Категорія: ПРОСВІТА - ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК | Переглядів: 608 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: