Головною причиною ерозії конституційного порядку в Україні були не недоліки в Конституції, а постійна практика ухвалення тодішнім Президентом України Леонідом КУЧМОЮ указів і розпоряджень, якими він прямо чи опосередковано привласнював собі функції і повноваження, не передбачені Конституцією. Водночас особисто Президент, Адміністрація Президента, контрольовані ними уряд та частина депутатського корпусу свідомо блокували ухвалення законів, спрямованих на гармонізацію взаємодії всіх гілок влади та на чіткіше розмежування компетенції вищих органів державної влади і управління.
А ціною поступки, на яку пішли лідери Помаранчевої революції для МИРНОГО розв’язання гострої політичної кризи 2004 року, стала конституційна криза, яка розпочалась вже в 2006 році і триває до цього часу.
З метою відновлення конституційного порядку Президент України в 2007 році створив Національну Конституційну Раду. Однак представлені в ній політичні сили запропонували до обговорення конституційні проекти, на базі яких досягнення компромісу виявилось неможливим. За цих обставин Президент України виніс на всенародне обговорення свій проект нової Конституції України.
Характерна особливість конституційного процесу в Україні полягає в тому, що цей процес постійно супроводжується спробами включення до Конституції положень, реалізація яких неминуче перетворювала б Основний Закон на інструмент провокування внутрішніх конфліктів, послаблення єдності країни, створювала б підстави для втручання в її внутрішні справи інших держав, звужувала б можливості пошуку шляхів забезпечення національної безпеки І, врешті-решт, могла б спричинити руйнацію української державності.
В умовах, що склались, реалістичним і законним шляхом подолання конституційної кризи є відновлення дії Конституції 1996 року і пакетне ухвалення низки органічних законів з метою усунення її недоліків відповідно до рекомендацій Венеціанської Комісії. Підставою для цього має стати рішення Конституційного Суду України щодо визнання конституційних змін, внесених на підставі Закону №2222-IV, юридично недійсними.
Пріоритетом пріоритетів у діяльності Української Народної Ради має стати організація системної масової акції, спрямованої на те, щоб примусити нинішній депутатський корпус терміново ухвалити такі поправки до Закону «Про вибори народних депутатів України», які б відновили право громадян на свободу вибору і дозволили б сформувати орган дійсно представницької демократії, спроможний до ефективної законотворчої діяльності на користь усього суспільства і кожного громадянина. Без якісно нового парламенту відновлення конституційного порядку в Україні буде нереальним, навіть якщо Конституційний Суд України ухвалить рішення про відновлення дії Конституції України 1996 року.
Володимир ВАСИЛЕНКО,
професор, доктор юридичних наук.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
