Привітання „Свободі”

Вітаємо Вас із 117-ю річницею часопису, відзначаючи ваш високий професійний рівень і глибоке розуміння подій, які нині відбуваються в Українській державі!

Зичимо вам все нових творчих перемог, зустрічей із добрими й цікавими людьми, доброї погоди і кожному – особистого щастя.

Хай буде плідною і успішною ваша повсякденна діяльність і співпраця з патріотами України заради блага народу і миру на землі.

                   Редакційна колегія часопису „Промінь Просвіти”

У центрі уваги – українська діаспора

Можна сказати, що газета “Промінь Просвіти” із перших місяців свого існування намагалася налагодити зв’язки із українцями за кордоном,  і 17 листопада 2006 року  з’явилася наша перша замітка в газеті української діаспори “Свобода”. Тепер уже їх там вміщено десятки,  зав’язалося  листування. До того ж, ми отримуємо не тільки листи, а й  часом книги, журнали. Час від часу  нас підтримували з-за кордону, що надавало змогу передплатити “Промінь Просвіти” загальноосвітнім школам Кривого Рогу, сільським бібліотекам Дніпропетровщини, деякою мірою поліпшити  нашу надто слабку матеріально-технічну базу. До того ж, уже два роки  завдяки турботам сестринства єпархії святого Андрія  Криворізька “Просвіта” регулярно, щотижня, отримує газету “Свобода”, а цього літа до редакції  “Променя Просвіти” завітав навіть гість із Америки Григорій ЯРЕМЕНКО, бесіду з яким наші читачі мали змогу нещодавно прочитати.

Запроваджуючи в цьому числі тематичну сторінку “У центрі уваги – українська діаспора”, ми сподіваємося подавати матеріали цієї тематики більш концентровано й у поєднанні наших спільних зусиль з тією метою, аби активніше посприяти  справі зміцненню Української держави на землях Січеславщини……………………….. 

ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ, ГЕОГРАФІЯ   РОЗСЕЛЕННЯ

Число іноземних громадян українського походження, які постійно проживають за межами України, за даними офіційних переписів населення та підрахунками українських організацій, церков, відповідних інституцій науково-дослідного спрямування, а також імміграційних  служб, становить від 16 до 20 мільйонів осіб. Найбільше громадян української національності налічується в Російській Федерації За переписом 1989 року в РФ проживало 4 млн. 363 тис. осіб, а за переписом 2002 року у Росії мешкало уже 2,9 млн. громадян українського походження.

Другою у світі країною за чисельністю громадян українського походження є США, де, за підсумками перепису населення у 2002 р., їх налічувалося близько 1 млн. 79 тисяч. Водночас деякі американські демографи вважають, що реальна кількість представників українського етносу в країні становить від 1,5 до майже 2 мільйонів осіб. Понад 1 млн. 171 тис. громадян українського походження проживає в Канаді. Це засвідчив перепис населення в 2001 році.

Численні українські громади проживають у таких країнах, як Молдова (близько 550 тис. осіб), Казахстан (майже 460 тис.), Бразилія (400 тис.), Аргентина (близько 350 тис.), Білорусь (237 тис.), Узбекистан (100 тис.). Підсумки переписів жителів у переважній більшості країн поселення українського етносу вказують на послідовну тенденцію до відчутного зменшення чисельності його представників. Винятком є лише окремі держави, зокрема США і Канада, де кількість осіб українського походження зросла.

ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ

Закордонні українці розселені майже у ста країнах світу. Більш, ніж у 60 державах нині діють їхні громадські об'єднання.

Порівняно з іншими світовими діаспорами, українські громади мають найбільшу кількість різних громадських організацій (за приблизними підрахунками - близько 3 тис.) Найбільшою організацією міжнародного характеру є Світовий конгрес українців (СКУ), створений у Нью-Йорку в 1967 р. До листопада 1993 р. цей координаційний орган мав назву Світовий конгрес вільних українців. Нині СКУ об’єднує близько 300 громадських інституцій в понад 30 країнах. Серед його нових членів є і осередки у пострадянських державах.

Основним коорди­наційним органом світового українства є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), створена українськими громадськими організаціями з України та з-за кордону в 1992 р. За статутом УВКР є міжнародною спілкою об'єднань громадян, діяльність якої поширюється на територію України та інших держав.

                    (Міністерство закордонних справ України)

«Безглузда війна породила два

 найбільш жорстокі тоталітарні режими…»

Перша світова війна з точки зору Європи і Європейської цивілізації. Вона все ще залишається предметом досліджень і до деякої міри контроверсійним питанням щодо її причин і наслідків для людства, зокрема, - для самої європейської цивілізації. Але загалом більшість істориків вважає її величезною європейською трагедією. Як би ми не романтизували подвиг окремих армій і героїзм солдатів та офіцерів, як би ми не оплакували мільйони її жертв, перша світова війна була для Європи, для всіх сторін військового конфлікту взаємознищенням, початком занепаду її як світової потуги й самої її цивілізації. І якщо взяти до уваги, що стало безпосереднім приводом до цієї війни – убивство сербським терористом на ім’я ЧАБРІНОВИЧ у Сараєві 28 червня 1914 австрійського спадкоємця престолу Франца ФЕРДИНАНДА та його дружини і ту легкість (а то й ентузіазм), з яким усі сторони кинулися у вир війни, - то важко збагнути, як усе це могло статися – така разюча диспропорція між безпосередньою причиною і наслідками цієї бойні європейських народів.

Та колосальними людськими й матеріальними жертвами не обмежилося. Вона, ця, на мою думку, таки безглузда війна, породила два найбільш жорстокі тоталітарні режими, які, своєю чергою, потягли за собою, мільйони людських жертв і астрономічні матеріальні збитки.

Для автора цих рядків – це не лише особиста болюча втрата батька. Для мене, людини з відчуттям історії і пильного спостерігача світових подій, Перша світова війна з її наслідками ставить під сумнів саме виживання європейської цивілізації.

Та чим можна пояснити цю найбільшу і найжахливішу взаємну різанину європейських народів?..

Можна припустити, що була можливість розв’язати конфлікти мирно, не вдаючись до війни. Але, як часто водиться, випадковість стає безпосередньою причиною катастроф. Такою випадковістю був уже згаданий замах на спадкоємця престолу Франца ФЕРДИНАНДА… Він став детонатором вибуху вогню, який охопив усю Європу. А потім почалися всілякі непорозуміння, як з ультиматумом австрійського уряду сербському – видати злочинця - ультиматумом, якого серби нібито й не отримали. А потім емоції потерпілої родини цісаря Австро-Угорщини. І так спалахнув вогонь, який охопив усю Європу. Та не тільки можновладці всіх сторін конфлікту, але й народи, його еліти, легкодушно пішли на стрілянину, вимахуючи кулаками: «ми їм покажемо!» Скільки  добровольців поспішали на фронт! Навіть у партій, що виступали проти мілітаризму, у соціалістів, як писав ТРОЦЬКИЙ, пробудився вогник патріотизму. Перші місяці війни, може, навіть упродовж першого року, ентузіазм не згасав. На війні навіть дотримувалися «цивілізованих» правил. Хто був би подумав, що на Різдво перестануть стріляти кулемети й гармати, ворожі сторони, офіцери й солдати, спільно, як друзі, святкуватимуть і співатимуть колядки, запрошуючи одні одних у свої окопи? Але скоро становище змінилося, ентузіазм поступився розчаруванню, коли за пів квадрата здобутої території полягли десятки, сотні тисяч воїнів з того й іншого боку.

                                           Анатолій РОМАНЮК,

з книги «Іван Онуфрійович РОМАНЮК та його рід».

---

Лекція з історії України

Під час візиту в Україну віце-президент США Джозеф БАЙДЕН провів показову лекцію для нашої, ще юної, держави. З історії. Заради взаємин, які вже в найближчому майбутньому мають стати цивілізованими, в тому числі – в самій державі між її керівниками. Приємно було чути з його вуст слова про Тараса ШЕВЧЕНКА. Він згадував великого поета землі української кілька разів.

І особисто я дуже вдячний йому ось за ці слова: “Я впевнений, що він пишався б животворним громадянським суспільством України… Але він також хотів би знати. Чому уряд не демонструє таку саму політичну зрілість, які не демонструють люди. Чому є розкол у спілкуванні між керівниками до такого ступеня, що ці суперечки заважають прогресові…”

Тобто, спокійно, але водночас із наголосом на нагальній необхідності змінити характер взаємин. Дж. БАЙДЕН ненав’язливо, але концептуально точно (як справжній учитель) привернув увагу нинішніх провідників України до найголовнішого.

А воно в тому (виходячи зі слів високого гостя з-за океану), що, так би мовити, пересічні українці випередили сучасних українських достойників у політичній зрілості.

Це означає, що тим керівникам (якщо ще мають для цього моральні й часові ресурси) треба або, врешті, реально оцінити свої дії і змінитися, або ж піти з політики, звільнивши місце для справді політично зрілих кандидатів на високі управлінські пости в державі.

Надзвичайно важливо й те, що Дж. БАЙДЕН підкреслив здобутки Помаранчевої революції, але при цьому також зазначив: “Свобода є тільки початком, а не кінцем (…) Тому варто ще багато чого зробити для того, щоб громадяни були задоволені своїм рівнем життя”.

Це була лекції з історії далеко не підліткової демократії для юної Української держави. Це було прагнення бачити в Україні на високих постах політично зрілих людей, а не таких над діями яких хочеться сміятися, а від результатів цих самих дій доводиться плакати.

А щодо Москви, то керівництво Росії ніяк не змириться з тим, що Україна – це незалежна держава зі своєю мовою, грішми, армією і кордонами, зі своїм розумінням історії, яку впродовж тривалого часу Росія намагалася переписати по-своєму.