Тирани потребують див,
А ми до всього звикли:
Що є у нас народний спів,
Та й солов’ї не зникли,
Що Черемош збігає з гір
(Аж плеще через вінця),
Що сипле осінь-ювелір
Під ноги нам червінці,
Що є пороги на Дніпрі,
Є степові кургани,
Що скрізь гудуть о цій порі
Гуляки-вітрюгани...
Ми знаємо, де тепло в нас,
А де – погода свіжа,
У нас Є Крим і є Донбас,
Але нема Парижу.
А ось мій рідний Кривий Ріг
У блискавках-загравах...
Отут мій дід колись поліг,
Отут моя і слава...
А що б хотіли бачить ви,
Нерони модернові?
Це ж ви заходите в церкви,
Як в шатра ярмаркові,
Це ж ви пиляєте дуби
У декілька обхватів,
Це ж ваша тінь серед юрби
Завзятих горлохватів,
Це ж вас поставив сатана
На все дивитись зверху,
Це ж вам і ядерна війна
Здається феєрверком,
Це ж ви з лелечого гнізда
Зробили нам некрополь,
Це ж ваша впала нам „звєзда”
По імені Чорнобиль...
Вам, може, знову подавай
Якесь жахітнє диво? –
Якийсь страшний нелюдський рай,
Якусь криваву зливу?
Я поведу вас у поля
За ЛЬвовом чи Плютами...
Найбільше диво в нас – земля,
Засіяна кістками.
Вам весело? Бог вам суддя.
Та є одна халепа. –
Тут мій народ поклав життя,
Щоб вас терпіло небо.
Поправте ж клепки в голові
(Свої ви чи чужинці),
Бо у тризубі й булаві
Знайдуться вам гостинці.
Юрій ОЛІЙНИК,
М. Кривий Ріг.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
