 Найбільше, як мені здається, наші місцеві «вожді» ось уже майже двадцять років на чолі з Юрієм ЛЮБОНЕНКОМ полюбляють святкувати. Особливо ж – День міста, коли все те, що відбувається під час святкування на центральному стадіоні, «по Інтернету показують». А вони, «организаторы и вдохновители», тим часом гордо сидять на центральній трибуні і милуються, як все добре та красиво, на їхню думку, виглядає: із ними, улюбленими, зрозуміло, в самому центрі.
Не знаю, можливо вплинуло на мене те, що я сидів на «нещасливому» тринадцятому ряді, але свята в душі тоді у мене не було. Навпаки: я відчув, що мене як громадянина України деякі речі, що там відбувалися (особливо - за участі керівників міста та області), принижують і ображають.
По-перше, треба вже дуже зневажати українське козацтво (мабуть, - на рівні ворожої до нього Катерини ІІ, не менше), щоб поставити його на коліна. А постановники святкування зробили це, переодягнувши юнаків у козацькі шаровари й примусивши їх стати на коліна перед центральною трибуною. – Ганьба таким постановникам і їхнім «вдохновителям»!
По-друге, що це за міський голова українського міста, де під час Всеукраїнського перепису 2001 року майже 80 відсотків жителів вважали себе українцями, який тільки для виду сказав усього два-три речення державною мовою, а потім усе – російською? Можна було б Юрія ЛЮБОНЕНКА привітати, коли б він таке зробив десь у Нижньому Тагілі посеред Росії, але не тут: «На Вкраїні милій».
По-третє, новопризначений голова Дніпропетровської облдержадміністрації Олександр ВІЛКУЛ взагалі знахабнів, оскільки, представляючи Українську державу на рівні цілої Дніпропетровщини, виступав російською.
По-четверте, під час театралізованої вистави на стадіоні просто лізло в очі або біло-синє, або ж геть червоне. А щодо синьо-жовтого поєднання кольорів (як на державній символіці), то його треба було пошукати. Але організатори в цьому пішли навіть ще далі: під час показу імпровізованого державного прапору України на протилежній від центральної трибуні було продемонстровано… фіолетово-жовтий. Тобто, якщо слідувати особливостям жаргону, який було помітно у виступі Олександра ВІЛКУЛА (наприклад, коли він сказав: «Кривбасс – это сила»), то організаторам ніби святкового цього видовища все було «фіолетово».
Але чи може бути, так би мовити, «фіолетово» нам, громадянам України, які проживають у Кривому Розі й області і відзначають демонстративну неукраїнська орієнтацію наших керівників навіть у своїх виступах? Хіба ж можна після цього сподіватися, що вони (і їхні команди) будуть у своїй діяльності ставити за основу національні пріоритети? «Слава Україні!» - це, як на мене, не їхнє гасло. Їм, як мені здається, ближче «Слава Неукраине!». Але їм поки що лячно промовити його вголос.
Сергій ЗИМОВИЙ.
Фото автора.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
