PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:18



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2012 » Травень » 5 » Роздуми біля пам’ятника ЛЕНІНУ
23:33
Роздуми біля пам’ятника ЛЕНІНУ
Не можна ні забути, ні простити
Жах Соловків, страшний голодомор.
Просіяли народ крізь смерті сито,
Посіяли сваволю і терор.
А розум засліпили. Рідна ненька,
Яка лиш горе знала у житті,
В червоні й досі вірить побрехеньки,
І ті вожді для неї – що святі.

Всі докази мої – в залізну браму:
Мовляв, те зло чинили вороги…
Моя стражденна, бідна моя мамо,
Тирани ж і убивці – не боги!..
Вона мені: «А що ми зараз маєм?
Знов злидні, бездуховності сміття…
Коли ж то радість, людоньки, засяє?
Коли діждемось кращого життя?»

Затурканий, окрадений народе,
Чому тобі невільно без ярма?
Чекаєш панацеї ти зі Сходу,
Зневіра душі вкотре обійма…
Тече у жилах рабська кров отруйна,
Тавро раба на лобі – з пелюшок.
Світ-Україно, рана незагойна.
Чи піднесе нас новий твій виток?

Нудить від філантропій і утопій:
Ті про патякали тебе, ці – пропили…
Що, знову каяття й на тім’я попіл?
А ми ж були, ми вільними – були…

Любов БАРАНОВА,
м. Кривий Ріг
Переглядів: 506 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: