«Захід є Захід, а Схід то є Схід, і разом їм не зійтись!»,- стверджував Редьярд КІПЛІНГ. Сперечатися з ним не варто, а пам`ятати історію руйнування БританськоЇ імперіЇ слід. Небажання Сходу і Заходу розуміти один одного зіграли в тому процесі не останню роль. Я бував на Заході України разів з десять, але більше тижня знаходився там тільки тричі. Передостанній раз це було в березні 2010-го, одразу після обрання нового президента. Що запам`яталося? Перш за все, - подив у очах і промовах кожного другого: як сталося, що така більш ніж суперечлива особа все ж таки стала на чолі держави?! І - стурбованість: а що далі, куди він заведе? На службі у греко-католицькому монастирі на початку Страстного тижня молодий монах здивував мене не тільки майстерністю та щирістю служби, а ще й тим, що традиційну розповідь про страждання і хрестну путь Спасителя закінчив закликом до присутніх залишатися християнами не лише у храмі на свята, але й у повсякденному житті, де підлість та зрада, що панують в суспільстві, приносять свої чорні плоди. У нас, на Сході, майже ніхто такими питаннями себе не мучив, а результатам виборів у США приділялося більше уваги, ніж власним, українським, а душпастирі своєї громадянської позиції ніколи не демонстрували, стоячи на святах поруч з представниками влади, якою б вона не була. Ще я помітив, що п`яниць значно менше, наркотичних «Чахликів Невмирущих» не побачиш взагалі, і навіть метал не крадуть хоча б тому, що нема куди здавати. В моршинському Палаці культури я відвідав цілу низку чудових концертів, кращим з яких був виступ Володимира ГРИШКА з учнями. Те, що гідний іменитого вчителя Ростислав родом з цих країв, придавало зустрічі особливого шарму: свої є свої! Та й в залі, де 99 відсотків - відпочиваючих, ніхто не почував себе стороннім, здіймаючи оплесками дах. Сам маестро поділився своїм розчаруванням президенством ЮЩЕНКА і сподіваннями на новообраного президента, що публіка, безумовно, помітила. Ретельно збережені пам`ятники тисячолітньої історіЇ декількох народів, краса природи, відкритість та привітність переважної більшості людей - все це викликало бажання приїхати сюди ще раз, що я й зробив місяць тому. Першого грудня вже минулого року я вирушив поїздом з П`ятихаток. А на наступній станції навпроти мене опинилася дівчинка, студентка зі Львова. Розговорилися. Перші 4 роки вона навчалася в Кіровограді, в тому ж інституті і на тому ж факультеті, що я закінчив 30 років тому. І дух Alma Mater заполонив наше купе! Пройшлися в розмовах по сходах і аудіторіях, знайшли немало загальних викладачів і просто знайомих, обговорили купу філологічних питань, перейшли до необхідності просуватися в бік світової культури та європейської цивілізаціїї, прийшли до висновку, що навчатися цікаво, що навчали нас добре, що, незалежно від нашої подальшої долі, Vivaт Aсademia!, почитали один одному вірші і, втомивши сусідів своїми розмовами, вляглися відпочивати. А о шостій з хвилинами на нас чекав Львів. Хоча кінцевим пунктом для мене був Трускавець, туди я не поспішав, бо Львів цікавіший. Він просинається пізно, навіть світає там пізніше, і до світанку я встиг пішки з численними зупинками дійти до площі біля пам`ятника ШЕВЧЕНКУ. Я не йшов туди навмисно - просто ноги привели. Але всі випадковості закономірні, і найцікавіше чекало на мене саме там! Після восьмої години швидко змонтували обладнання на трибуні, а до дев`ятої почали сходитись люди. Спочатку більшість складали немолоді, може, навіть пенсійного віку, кому не треба йти на роботу. Але мене заінтригували маленькі клаптики паперу (і прокламацією назвати важко!), закріплені скотчем, щоб не псувати поверхню, на стовпах та на стінах. Вони містили заклик до молоді не йти сьогодні на «пари», а йти на майдан, бо все одно нема ніякого сенсу навчатися в краЇні, де замість роботи - олігархічне рабство. Я, проживши життя саме в таких умовах, не сумнівався у вірності цього заклику, але повірити в його дієвість все ж не міг. І дарма! О десятій молодь пішла колонами, з прапорами держави і навчальних закладів, з гаслами. Хтось розціне їхні вигуки як дитячий максімалізм, неповагу до уряду та законно обраного президента, а я вважаю їх об`єктивною оцінкою вчинків, ділових та людських якостей. Та й законність влади складається не з однієї процедури обрання, але ще й з подальшої ії діяльності. Черговий обман з обіцяною євроінтеграцією, відсутність послідовної політики, нездатність влади впоратися з повсякденною роботою з керування державою, образливо низький рівень культури та зухвалість у поведінці урядовців - все знайшло відгук у виступах, у віршах, СМСках, які зачитувалися на площі. Розпочався мітинг з молебна: у важливу хвилину священик не чекав віруючих у храмі, а сам прийшов до них. Ніколи не бачив такої кількості людей разом, тим більше - під час молитви! І ніколи не бачив стільки блиску в очах! Я -великий прихильник документального кіна, і раджу всім передивитися кадри, де німці руйнують Берлінську стіну. Якби в них не було простенького інструменту, вони б зубами розгризли цей пам`ятник ганебного минулого! Ось такі обличчя оточували мене. Це був не натовп, не людське стадо, а величезне зібрання вільних і близьких мені особистостей. Майдан не відпускав мене до сутінок, а більше я не мав можливості залишатися у Львові. Протягом наступних трьох тижнів я спостерігав за подіями в інших містах Західної України: у Трускавці, Дрогобичі, Стрию, Моршині, Ужгороді. Скрізь, де збиралося хоча б двоє-троє людей, розмови точилися про Майдан, про чергові кроки уряду, про насильство та беззаконня, про перспективи та надії. Скрізь працюють штаби, збираються кошти, записуються волонтери для поїздок до Київа...У Трускавці штаб розташований у приміщенні міської ради, що теж не вкладається в мої стереотипи: я регулярно відвідую нашу міську та районну раду (а Саксаганський район рази в чотири, якщо не більше, перевищує Трускавець), але нічого, крім застарілого духу брехні та бюрократичного хамства, там не зустрічав. Я на власні очі бачив бабусю, яка дістала з гаманця найбільшу купюру в 50 гривень, опустила ії в скриньку і, поміркувавши хвилину, додала ще 5 гривень: «там же діти на Майдані мерзнуть!..» Я бачив людей, що приносили дрова і теплі речі для Майдану («Не згодяться -віддайте до сиротиньця!»), читав агітаційні матеріали, які будять людську та громадянську гідність. Багато з цього є в інтернеті, дещо я привіз із собою, бо знав, що на Сході мені просто не повірять! Кожну вільну хвилину я використовував для спілкування з активістами і просто цікавими людьми, бо більш за все хочу зрозуміти: чому на Заході про свою долю дбають у великому і малому, а у нас - ні? Чому у Львові з його більш ніж щільною забудовою є велосипедні доріжкі, а в просторому степовому Кривому Розі їх нема? Чому в регіоні, де промисловість достатньо слабка і не дає великих прибутків, є кошти на утримання музеїв світового рівня, а в індустріальному Кривбасі музей не набагато цікавіший за комору доброго господаря? 26 католицьких сімей у маленькому Трускавці відновили і утримують в ідеальному стані захаращений і пограбований радянською владою костел, двічі на тиждень проводять там безкоштовні концерти органа зі скрипкою, з читанням віршів українською, польскою, російською... І ніякого сектантства, розподілу людей на конфесії. Сказав же Господь: «Прийдіть усі!». Я повернувся до костелу знову, щоб подякувати пану Юрію і за концерт, і за відновлення храму. Ми поспілкувалися хвилин 15 так, наче знайомі з дитинства, і, замість непотрібних компліментів, я вичавив із себе гірке формулювання: якби наші лідери мали рівень інтелекту, сумління і працездатність мого співбесідника, Україна не ходила би по світу з простягнутою долонею, а сяяла, як його чудовий храм! Проте один з пунктів моєї культурної програми зірвався з причини, яку не зайве викласти. Оголошений концерт В.ГРИШКА в Трускавці не відбувся, бо 29 листопада маєстро «співав для тих, хто в ніч з на 30 листопада бив наших дітей». Про це повідомили активісти місцевого штабу і запросили співгромадян прийти на концерт, щоб виказати своє "фе" золотому голосу УкраЇни. Маєстро ризикувати не став. А на зворотньому шляху у Львові театр імені Лесі УКРАЇНКИ зустрів мене плакатом, який перекривав афішу з репертуаром: колектив театру підтримує євроінтеграцію України і виступає проти насильства. Після повідомлень про побиття демонстрантів, дзвони на церквах били набат, як під час навали. І це не простий прояв чиєїсь особистої думки, це справа совісті, яка існує для того, щоб людина відрізняла погане від доброго. В Дрогобичі центральна площа рябіє запитаннями: "Депутате Дрогобицької міської ради, а ти був на Майдані?" І до співгромадян: "Ти рослина, чи патріот?! Рослина там, де комфортно, патріот там, де свобода - на Майдані! Зроби свій вибір, будь патріотом!" З чим йшов особисто я до штабів опору, для чого забирав у активістів їх час? Перш за все, я хотів подякувати за те, що вони є, що тримаються, діють; вибачитися за те, що нема підтримки на Сході; побажати перемоги - ні, не Їм, а всім нам! По- друге, я, мешканець міста, де "регіони" заволоділи всім: від клозетів до людських думок, мав попередити, що передбачається експансія на Захід, бо в нас, на Сході, вже вкрадено, «прихватизовано», поділено і переподілено все, що було. Тепер новоявлені ординці зі степу половецького мають просуватися на Галичину та Закарпаття. Вони приведуть своїх князьків на всі посади, закрутять бізнес (в їхньому розумінні). Пам`ятки культури стануть приватною власністю дикунів, вікові народні ремесла втратять рентабельність через нескінченні побори, туризм і торгівля сконцентруються в руках «донецьких». На більшості маленьких крамниць та майстерень з`являться написи «оренда» або «продаж», але купляти будуть тільки «донецькі» і дуже дешево. Міста спотворять «малі архітектурні форми», тобто, металеві будки, і дика безконтрольна торгівля за хабар місцевій владі. Відкриються сотні ментовських приймальних пунктів металу (читай: пунктів купівлі краденого), куди негайно понесуть розбиті огорожі і кришки люків. Те, що витримало десяток малих воєн і 2 світові війни, за півроку буде зруйновано п`яницями, наркоманами і безхатченками, які розплодяться внаслідок апатії і втрати соціальної орієнтації. Бравий козак з телеекрану, що у повному озброєнні галопом скаче по горілку, швидко дістанеться Галичини. Наді Львовом та іншими дивними містами замість запаху кави зависне густий сморід тухлої їжі, дешевого пойла та сечі. І це не картина Апокаліпсісу, це сьогодення Дніпропетровщини. Церкви одразу відчують на собі, що таке не бути при Московському патриархаті. В плані моралі, над всіма християнськими і загальнолюдськими цінностями запанують зеківські «понятія» (не бажаю перекладати це слово на українську! ). І втілювати в життя аморальний кодекс будуть всі гілки влади. Брехня собі на користь та привласнення чужого стануть зразковими вчинками, мерзотники почнуть пишатися своєю мерзотністю, рекламувати «Потьомкінські міста та села». На підтвердження своїх прогнозів я називав знайомі всій Україні імена, наводив конкретні приклади. І, здається, мені вірили, обличчя ставали похмурими. Я просив: тримайтеся, бо з вами розправляться, як в гірші часи! І третє, останнє, для чого я шукав однодумців, що пропоную зробити всім: розбудіть думку, аналізуйте сітуацію і шукайте вихід! Значна частина світу, його краща, комфортніша частина, впоралася з проблемами, то й ми маємо. Все одно ми прийдемо до загального з цивілізованим світом знаменника, тільки довший шлях буде болючішим: через теракти, страждання і загибель невинних людей. Приклади теж поруч. А для початку складіть об`єктивні характеристики «персонажів», їхніх промов та вчинків. Нехай юристи розглянуть Майдан і «Антімайдан» з юридичної точки зору, історики - з історичної, філологи - з філологічної..Цікава вийде картина, бо й пана видно по халяві, і дурня б ніхто не впізнав, якби він сам не сказав! І нехай Бог вам допомогає! Захід є Захід… Захід є приклад! На Заході мешкає меншість населення, та й воно, безумовно, не все однакове. Я ніколи не погоджуся з тим, що правота завжди за більшістю! ЧЕХОВ свого часу зауважив у своїх записничках, що на кожну розумну людину припадає десять дурнів, і скільки б людство не розмножувалося, а пропорція ця буде зберігатися. Я і ЧЕХОВУ вірю, і свій досвід маю. Пожив я при режимі, коли все відбувалося за підтримки більшості, а їсти не було чого! Скільки людей рівня СОКРАТА було за часів СОКРАТА? З десяток? Скільки людей, гідних СПАСИТЕЛЯ, було за його часів? Більшість же завжди буде мати перспективу росту і зразок для самовдосконалення. Не так давно дізнався, що приблизно 1(один!) відсоток населення Землі має вищу освіту. Небагато! Золота теж на землі мало, і тому цінується воно високо. Але справа не в тому, кого більше, а в тому, у кого розум. Серед сліпих і одноокий - цар. Сьогодні ми вирішуємо, чи переможе Розум. Доля подарувала нам шанс, а мені ще й радість спілкування з кращіми. Не така вже й нова пісня - наш гімн- звучить сьогодня особливо актуально. «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» Не перемогла, але й не вмерла! Ви всі, від дівчинки Наталки в поїзді і до бабусі з її п`ятіркою, всі, кого зустрів я на майданах, в штабах, крамницях і церквах, ви і є слава, воля і надія України! Без вас - ну ніяк! Перечитаймо гімн як програму дій, виконаємо її, і тоді посміхнеться доля! Леонід БАГАШВІЛІ
|