Люди ходять до музеїв не з патріотичних міркувань, а у пошуках знань, свіжих вражень і просто заради розваги. Але патріотизм народжується таки значною мірою зі знань про власну минувшину. Щоб «попестити» власні патріотичні почуття, варто відвідати деякі своєрідні провінційні музеї.
Останнім часом в народі склалася думка, що кожен патріот має обов’язково побувати на Хортиці, у Чигирині, Батурині та на полі битви під Берестечком. Звісно, усі ці місця надзвичайно цікаві. Але по всій країні розкидані маловідомі широкому загалу музеї, у яких відчуваєш те, що можна назвати (нехай і банально, але чесно) доторком до історії. І їх варто відвідати, щоб переконатися – події, що визначали майбутнє України, траплялися не тільки у столицях та на полях великих битв.
Часом просто дивуєшся, у яких тихих закапелках історія примудряється влаштовувати доленосні події. 1 грудня 1918 р. у скромному залізничному вагоні було підписано документ, який став, ні багато ні мало, основою сучасної української держави. Документ звався «Передвступний договір» і підписи на ньому поставили Володимир Винниченко, Симон Петлюра (до речі, місцеві мешканці називають вагон петлюрівським), Лонгін Цегельський та ще низка важливих осіб. В історії він лишився як Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
Нині у вагоні, що стоїть на бічній колії біля фастівського вокзалу – маленька, але цікавезна експозиція, присвячена не тільки самій події та особам, що брали у ній участь. Тут і фотографії Фастова ХІХ ст., і чимало цікавого з історії Південно-західної залізниці, і чудовий стенд з грошовими купюрами та марками УНР, створеними за ескізами Георгія Нарбута. Саме сюди варто приїхати 22 січня, на День соборності України.
Це, напевне, найдивовижніший в Україні музей просто неба. По-перше, у нього немає точної адреси. Та і яка може бути адреса у нетрях волинських лісів? Спитаєте дорогу у селі Антонівці – вам покажуть. По-друге, тут немає хаток з дбайливо відтвореними інтер’єрами і рушниками, замість них – непогано збережені траншеї повного профілю, що оточують колишню «упівську столицю». На тиловій базі (хоча, який вже тил, коли ворог насувався зусібіч?) існувала школа старшин, шпиталь, аптека, різні майстерні. Була і своя церква – зараз на її місці стоїть капличка. Ну, і, звісно, підземне житло-криївки. Все було влаштовано так добре, що ніякі СС-івські спецоперації не могли зашкодити лісовій базі – нацисти знімали з фронту авіаційні з’єднання, щоб викурити повстанців з лісу. Але кидання бомб навмання не надто зашкодило.
Звісно, гуляти цими лісами найкраще у супроводі місцевого екскурсовода, бо самотужки важко щось роздивитись у гущавині, знайти найцікавіші місця і зрозуміти, що і як тут було колись. У відтвореному штабному будиночку – невеличка експозиція, присвячена боротьбі УПА. Може, вона і не краща за подібні експозиції у великих міських музеях, але в оточенні справжніх бандерівських реалій таки справляє враження. А просто спуститися у чималий (шість кімнат!) справжній бандерівський схрон – така цікава справа, заради якої варто проїхати кількасот кілометрів.
Катерина ЛИПА, 6 грудня 2014 року
http://society.lb.ua/culture....ez.html
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
