27 квітня цього року криворізька делегація приїхала до міста Львова.
В перший день ввечері відвідали картинну галерею в палаці ПОТОЦЬКИХ міста Львова.
Викликає повагу, як відбувалось вшанування пам'яті січових стрільців на горі Маківка. Організацією вшанування пам'яті займалась Львівська обласна рада. Якщо усвідомити цей факт, то для Кривого Рогу, це рівносильно тому, що обласна і міська рада організовували б вшанування пам'яті отамана Костя ПЕСТУШКА родом з села Ганнівки, що почав національне повстання в Кривому Розі у травні 1920 року. Делегація Кривого Рогу, коли прибула на Маківку, стояла з прапорами поряд зі Спілкою офіцерів України з міста Львова.
На Маківці від делегації з міста Кривого Рогу виступив козак –старійшина інгульської паланки міста Кривого Рогу Павло ЛІСНЯК.
Потім під прапорами громадських організацій Кривого Рогу виступила учениця 70-ї школи Кривого Рогу Катерина НАЦЕНТОВА. Від виступу львів’яни були у великому захваті. Вони відчули що у великій Україні шанують пам'ять героїв.
Делегація з Кривого Рогу побувала в селі Кульчиці, що під Самбором, де народився героїчний гетьман України Петро КОНАШЕВИЧ САГАЙДАЧНИЙ, який у кінці 16 століття брав Москву.
В селі Кульчиці споруджено пам’ятник великому гетьману, де його відтворено вершником на коні.
Звернули увагу криворіжці, що в селі Кульчиці народився Юрій КУЛЬЧИЦЬКИЙ, який відкрив у Європі першу кав'ярню в Австрії у місті Відні.
Українців століттями пригнічували на заході поляки, в цетральній Україні татари, а на сході монголо-татари, правда це вже в сиву давнину. В ХХ сторіччі людство пережило дві світові війни, спроби втілення комуністичних формацій в СРСР, яке супроводжувалось фактично трьома голодоморами на початку 20-х років в Поволжі, в 1932-33 в Україні і в 1947-48 роках в центральній частині СРСР.
На превеликий жаль до цих пір, залишається незбагненою вся небезпека, яку з собою несе, так звана, комуністична ідеологія, яка в Україну принесла багатомільйонні жертви в 1918-1922 роках в роки громадянської братовбивчої війни та в роки голодомору 1932-33 років. В Західній Україні, починаючи з 1938 року, було вбито тисячі і тисячі українців, які несли в собі ідеї вільної від пригнічення комуністичною ідеологією України, як соборної держави. У Львові та на Львівщині драматична і трагічна історія українців закарбована в граніті. Криворізька делегація у Львові 1 травня побувала на Яновському цвинтарі і в Музеї Романа ШУХЕВИЧА. Янівський цвинтар справив на нас велике враження. Янівський цвинтар заснований у 1883 році для західної частини міста. Неподалік, в околицях вулиці Золотої, вже розташовувалось створене в 1855 році нове єврейське кладовище. Можливо, ця обставина, а в основному значна віддаленість від центра міста не сприяла великій популярності нової "Божої ріллі". В основному цвинтар служив місцем спочинку для бідніших верств населення Львова. Протягом свого існування територія цвинтаря розширювалась, зайнявши площі вздовж вул. Шевченка та пустирі, які відділяли його від єврейського окопища. ПОЛЯ ДАВНІХ ПОХОВАНЬ розташовані справа від головного входу та вздовж центральної алеї. Тут знаходиться найбільша кількість пам'ятників, що мають мистецьку вартість, хоч Янівський цвинтар значно поступається в цьому відношенні Личаківському. На 1939 рік на цвинтарі було 54 поля і нараховувалось близько 115 тисяч поховань. На початку 1980-х років, у зв'язку з тисм, що не вистачає вільного місця, Янівський цвинтар закрито. Виняток робиться для родин, які мають власні гробівці, та за спеціальним дозволом здійснюються поховання в могили близьких родичів. З лівого боку від головної алеї розташоване ПОХОВАННЯ ЖЕРТВ КВІТНЕВИХ ПОДІЙ 1936 року, коли під час заворушень безробітних польською поліцією був вбитий Владислав КОЗАК (1913-1936). Його похорон вилився в антиурядові виступи, під час яких поліцією вбито ще 10 демонстрантів. Меморіал загиблих впорядковано у 1956 році. Ліворуч від поховань демонстрантів - окрема могила Нафталі БОТВІНА (1905-1925), бойовика-підпільника, якого було страчено польською владою за вбивство поліцейського агента. Янівський цвинтар прийняв на спочинок останки українських патріотів: активного члена УВО Ольги БАСАРАБ (1890-1924, п. 13), замордованої польськими тюремщиками, Василя БІЛАСА (1911-1932, п.41) та Дмитра ДАНИЛИШИНА (1907-1932, п.41), бойовиків ОУН, страчених польським судом за експропріаційний напад на пошту в Городку. На 38 полі відновлено військовий МЕМОРІАЛ СТРІЛЬЦІВ УГА, які загинули під час листопадових боїв 1918 року у Львові та в наступні роки під час польсько-української війни. Тут було поховано 1070 стрільців.
Дещо пізніше на цьому кладовищі спочив командувач УГА Мирон ТАРНАВСЬКИЙ (1869-1938) та прем'єр-міністр ЗУНР, визначний діяч українського громадського і політичного життя Кость ЛЕВИЦЬКИЙ (1859-1941). Поруч у 1994 році тут перезахоронено Василя БЕНЯ (1941), підполковника армії УНР, ад'ютанта Симона ПЕТЛЮРИ. Стрілецький меморіал був знищений тоталітарним режимом на початку 1970-х років. Поле 38 віддано під нові поховання, після 1992 року вони були перенесені на інші місця. У 1997-1999 роки були проведені роботи з відновлення стрілецького кладовища за проектом авторського колективу інституту "Укрзахідпроектреставрація" у складі О. ПЕТРИШИН, Н Н. ОЛІЙНИК, О. КІЩАК, Т. ЧОЛІЙ. Поруч, на 39 полі, - могила Броніслава ЯНІВА (1885-1931), одного з організаторів створення меморіалу, голови Товариства охорони воєнних могил. На 20 полі спочив генерал армії УНР, член Комісії зі створення військових шкіл і академій Вячеслав СУХОДОЛЬСЬКИЙ (1877-1938). Земля Янівського цвинтаря прийняла останки відомого українського художника Модеста СОСЕНКА (1865-1920, п.31, ск. Є. ДЗИНДРА),
поета Богдана-Ігоря АНТОНИЧА (1909-1937, п.4, ск. Т. БРИЖ), книгознавця і бібліографа Федора МАКСИМЕНКА (1897-1983, п. 61а), скульптора Юліана БЕЛТОВСЬКОГО (1852-1926). На 40 полі розташовано невелике кладовище ченців студитського уставу. Серед інших, тут поховані Владика НИКОНОР (1907-1982), архімандрит ордену, та о. Йосиф КЛАДОЧНИЙ (1906-1994), опікун українських політичних в'язнів і сам багаторічний в'язень ГУЛАГу. У перші дні радянсько-німецької війни відбулися масові вбивства в'язнів у львівських тюрмах.
На Янівському цвинтарі біля 55 поля є братська могила - "Три хрести" - незідентифікованих жертв тюрми "Бригідки".
Поруч у 1990 році встановлено стилізований під березовий пам'ятний хрест ЖЕРТВАМ ТЕРОРУ НКВС у червні 1941 року
Безлюдна околиця Янівського цвинтаря використовувалась фашистами для розстрілів. 25 листопада 1942 року у зв'язку з вбивством українськими підпільниками гестапівського офіцера тут було страчено 28 українських в'язнів, серед яких - визначний вчений-лісівник, викладач Львівської політехніки, член Українського Державного правління Андрій ПЯСЕЦЬКИЙ (1909-1942). Неодноразово нищена в повоєнний час БРАТСЬКА МОГИЛА ЖЕРТВ ГЕСТАПО була відновлена у 1990 році Студентським братством Львівської політехніки. У 1962 року після розпуску львівської єврейської громади до Янівського цвинтаря приєднали територію НОВОГО ЄВРЕЙСЬКОГО КЛАДОВИЩА. Старе окопище на Клепарові було закрито для поховань у 1855 році, і тоді ж засновано нове кладовище за Кортумовою горою, поблизу дороги на Янів. До Другої світової війни воно прийняло чимало визначних громадян Львова. У 1856 році тут побудовано синагогу коштом Ефроїма ВКСЕЛЯ. Пізніше впорядковано дорогу до цвинтаря, споруджено паркан в неороманському стилі, адміністративне приміщення. У 1912 році розпочалося спорудження нового передпоховального приміщення - Бет-Тахара - за проектом Р. ФЕЛІНСЬКОГО та Є. ҐРОДИНСЬКОГО. Після трагічного погрому єврейського населення Львова польськими солдатами в кінці листопада 1918 року На Кортумовій горі було споруджено меморіал його жертвам. Ліквідація кладовища розпочалася на початку 1943 року. Було зруйновано всі споруди та могили. Найстаріший нагробок, що зберігся до наших днів, датований 1914 роком. В радянський час кладовище продовжувало функціонувати під опікою міської єврейської громади. Біля входу з вулиці ЄРОШЕНКА, де в перші повоєнні роки в братській могилі перезахоронено останки з давніх поховань, коштом єврейської громадськості встановлено гранітний обеліск. Компактні єврейські поховання розташовуються вздовж головної алеї і на прилеглих полях. Тут збережена власна нумерація полів. Після 1962 року територія кладовища використовується і для неєврейських поховань. Ще один пам'ятний знак встановлено вище 37 поля. Це плита з лаконічним написом -"Здесь похоронены советские граждане жертвы фашистских злодеяний во Львове 1941-1943". Тільки 43 рік - дата ліквідації Янівського концтабору - вказує, що це ПАМ'ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОКОСТУ. До війни на Янівському цвинтарі були виділені місця під військові поховання. Поля 42 і 43 призначались для військовослужбовців львівського гарнізону. На 41 полі знайшли спочинок жертви Першої світової війни, польсько-української війни 1918-1919 років та польсько-більшовицької війни 1920 року. Сюди перенесли з місць боїв останки 226 солдат Першої кінної армії, які загинули під час наступу БУДЬОННОГО на Львів. Були також поховання солдат армій ДЕНІКІНА, ВОАНГЕЛЯ, БАЛАХОВИЧА, що помирали на еміграції у Львові. На 37 полі існує невелике ПОЛЬСЬКЕ ВІЙСЬКОВЕ КЛАДОВИЩЕ 1918 року. Воно, як і український меморіал, було знищене на початку 1970-х років. Збереглось лише декілька могил та пам'ятний хрест. Протягом 1941-44 років частина цвинтаря, що прилягає до вулиці ШЕВЧЕНКА, використовувалась для поховань солдат гітлерівської армії. У 1941 року тут закладено окреме кладовище для словаків, яке проіснувало до 1970-х років, пізніше, як і всі військові поховання, було знищене тоталітарним режимом. На західній околиці цвинтаря, вже за межами 53 поля, розташоване КЛАДОВИЩЕ НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ, які перебували у Львові у 1945-1949 роки. Збереглось 20 номерних могил. У 1962 році після розпуску львівської єврейської громади, до Янівського кладовища було приєднано і новий єврейський цвинтар. Вище 37-поля встановлена плита з написом «Здесь похоронены советские граждане жертвы фашистских злодеяний во Львове 1941—1943», що свідчить про те, що цей пам'ятний знак був встановлений у пам'ять про жертви Голокосту. Після Яновського цвинтарі ми побували в музеї генерала –хорунжого Романа ШУХЕВИЧА. Музей на честь Романа ШУХЕВИЧА відкрито 23 жовтня 2001 року у Львові в селищі Білогорща коштом Товариства вояків УПА у США імені генерал-хорунжого Тараса ЧУПРИНКИ. В будинку музею знаходилась остання штаб-квартира головного командира УПА. Будинок має два поверхи. На першому поверсі розташовано п'ять тематичних зал. Другий поверх відтворює побут Головного командира УПА під час перебування його на цій підпільній квартирі (весна 1948—1950 років).
Всі події і екскурсії справили на нас велике враження, ми зайвий раз пересвідчились, що львівська земля ретельно зберігає героїчну історію УКРАЇНСЬКОГО народу і сусідніх народів, які постраждали в роки окупації військами сталінського режиму. ВЕЛИКУ ПОДЯКУ КРИВОРІЗЬКА ДЕЛЕГАЦІЯ ВИСЛОВЛЮЄ ЛЬВІВ'ЯНИНУ, УКРАЇНСЬКОМУ ПАТРІОТУ АНДРІЮ СТАЩИШИНУ І ЙОГО ДРУЖИНІ УЛ'ЯНІ ЗА ДОПОМОГУ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСКУРСІЙ І ПАТРІОТИЧНИХ ЗАХОДІВ В СЕЛО КУЛЬЧИЦІ, НА ГОРУ МАКІВКУ, НА ЯНІВСЬКИЙ ЦВИНТАР МІСТА ЛЬВОВА ТА МУЗЕЙ РОМАНА ШУХЕВИЧА В БІЛОГОРЩІ. НЕМОЖЛИВО ПЕРЕОЦІНИТИ ТЕПЛОТУ І ПІКЛУВАННЯ ПРО НАШУ ОРГАНІЗАЦІЮ НАШИХ ДРУЗІВ У ЛЬВОВІ. ВЕЛИККИЙ УКЛІН НАШИМ ЗЕМЛЯКАМ, УКРАЇНЦЯМ ЛЬВОВА.
1.05.2012 м. Львів – м. Кривий Ріг. Олександр ЧИЖИКОВ . Романія СОБЧАК.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
