PP

     Середа, 21.08.2019, 12:38



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2009 » Грудень » 10 » Громадянська трибуна НАТО, ЄС чи позаблоковість?
21:30
Громадянська трибуна НАТО, ЄС чи позаблоковість?
„Регіонали”, „симоненківці” і „вітренківці” „відстоюють” суверенітет України як позаблоковий, але з прихильністю до Російської Федерації аж до створення нового Союзу Словянських країн із Казахстаном...
Здається іноді, що таких „глашатаїв” простіше за все назвати агентами Росії в Україні, бо ж вони „плюють” у колодязь із якого все одно доведеться пити. Адже всі їхні промови-заклики спрямовані лише на шкоду Україні: двомовність, сепаратистський розподіл, новостворені союзи... А влада в Україні терпляча, по-своєму добра, демократично налаштована, дозволяє навіть у Криму діяти антидержавному, антиукраїнському „Русскому блоку Крыма”. Влада вірить у мудрість свого народу? – Можливо, що й так... Але, вивчаючи історичний розвиток взаємин двох наших сусідніх країн, усе більше помічаєш, що у моральному плані на йбільше прикрощів Україна зазнає саме від „братньої” Росії ще від часів угоди Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО й недоброї пам’яті Петра ВЕЛИКОГО ...
І нині постійно нагнітається ситуація стосовно приналежності Криму. Чому? Кому це вигідно? – Набридло! Невже ж ото російські політики і наші їм „підбріхувачі” (інакше не можу назвати) такі недолугі, що не знають, як і коли Крим став свого часу російським? І - які (згідно міжнародних прав) має права Росія на Крим? Та не повірю я в це, бо таки знають, а просто навмисно створюється напруження в Україні. Але кому це може бути вигідним?
„Севастополь, Севастополь, город русских моряков” – співається у відомій пісні... То й російські політики вважають Севастополь російським містом?
Порт-Артур теж був російським портом на Далекому Сході. Потім була російсько-японська війна і, очевидно, вона поклала край російській експансії? Та й взагалі, а чи може одна країна мати своє місто на території іншої країни? Як вона при цьому буде забезпечувати життєдіяльність його жителів: хоча б у плані водовідведення, водопостачання, енергопостачання, постачання продовольством..?
„Город русских моряков...” – А ми і є народ руський!.. Нагадаю лише деякі факти з минулого...
Відомо ж, що у 18 столітті Кримське ханство було автономією в складі Туреччини. Отже, чорноморське узбережжя Криму не було вільно- доступним для Росії. Але бажання мати там свій флот у неї було дуже великим. Та, з іншого боку, відверто воювати з Туреччиною – надто ризиковано, бо то країна сильна, із сильним флотом... І тоді Росія починає свої політичні загравання з Туреччиною, використовуючи то хитрощі, то підкуп, а то навіть і шантаж, у кінцевому рахунку домагаючись цілковитої незалежності для Кримського ханства. І що, тепер можна вже завойовувати Крим? – Ні, не виходить, бо цьому заважає Запорозька Січ. І досить часто запорожці з воїнами хана об’єднувалися і спільно виступали проти Росії. Тому – небезпечно воювати, треба використати щось інше... І тоді 1775 року Катерина ІІ (якій нині в Севастополі антиукраїнські сили поставили пам’ятник) розпустила Запорозьку Січ – і дорога на Крим вільна!.. І 1783 року Росія завоювала Крим та приєднала до своїх земель. Але ж (згідно з міжнародними нормами) на завойовані території права спадщини не надаються...
Мандрує і все більше розповсюджується ще одна хибна думка, нібито Микита ХРУЩОВ «подарував» Крим Україні. Але ж це неправда, бо ніхто його не дарував. Так, бо все живлення відбувалося з України. Тож може з тієї причини, що на той час економічний і життєвий рівень Кримської області був занепалим, десь у політичних кулуарах і визріла думка про те, щоб передати її до складу України? – Таке могло бути – тому Верховна Рада Російської Федерації й винесла це питання на розгляд, а після нього звернулася до Верховної Ради Української РСР, і остання після розгляду на своєму засіданні дала згоду. Тільки після цього отримане задокументоване рішення передали до вищої інстанції: Верховної Ради СРСР, а там його вже затвердили... Отже, згідно міжнародних норм, передача території однієї країни іншій - ЦЕСІЯ – відбулася, а тому надалі Севастополь фінансується з бюджету Української Радянської Соціалістичної Республіки як місто республіканського підпорядкування. Все. І назад вороття немає. І якщо сьогодні Російська Федерація в Севастополі вдосконалить яку-небудь структуру чи спорудить будинок, то лише у вигляді турботи про своїх військовослужбовців Чорноморського флоту. – Але не інакше! Тому які претензії може мати Росія до України, окремо до Криму чи до Севастополя? Хіба що, як вовк до ягняти з відомої байки...
Поділ Азовського моря і Керченської протоки, острів Тузла, інцидент з маяками в Криму, енергетичний шантаж, постійні заяви про „защиту русскоязычного населения на территории других держав”... – Все це насторожує і викликає недовіру до політики північного сусіда, який сам собі дає право застосовувати що завгодно нібито для свого захисту: аж до ядерної зброї...
Тому-то дії згаданих напочатку цих роздумів різних політичних угруповань у Криму у якості таких собі захисників „русскоязычного населения” не можна вважати якимись незначними за своїм впливом. – Бо в Криму є флот Росії! Якби ж Україна була членом ЄС і членом НАТО, то чи були б вони тоді такими наполегливими та настійливими? – Відповідь, гадаю, зрозуміла кожному. Ось чому нам треба покласти край нескінченним розмовам про позаблоковість. Захист потрібен, і треба цією можливістю скористатися. Така моя думка.
Микола ЛИТВИН,
м. Дніпродзержинськ, член міської організації ВУТ „Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА.
Категорія: КОРИСТУВАЧИ САЙТУ | Переглядів: 922 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: