PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:18



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Листопад » 12 » Громадянська трибуна.Бути чи не бути Україні, або Чи не занадто гуманною вона є
19:55
Громадянська трибуна.Бути чи не бути Україні, або Чи не занадто гуманною вона є
Бурхливі героїчні та трагічні події останнього року в Україні дуже очевидно вказують на те, наскільки жорстокою, цинічною та брутальною є позиція так званого старшого брата – Росії по відношенню до України та наскільки й надалі багатостраждальною є доля українського народу. Зважаючи на те, що країна розграбована попереднім режимом, війною та ослаблена розвалом економіки, питання «бути чи не бути» (майже по «Гамлету») залишається для нас надзвичайно актуальним. Разом із тим виникає логічне запитання, а чи не занадто гуманною є позиція України? Та розгляньмо все поступово.
Чому такою ворожою до України є Росія? Хіба їй вигідно мати поруч слабкого сусіда? Аналізуючи історію аномалії, очевидним є те, що для такої країни як Росія, яка всі свої території приростила завойовницьким шляхом, така поведінка є логічною. В цьому аспекті дуже показовиим є опосередкований історичний приклад, коли, ступивши на чужу землю, російський солдат вдарив прикладом рушниці об землю і мовив: «Русская земля!». Подібні операції особливо наочні на прикладі російсько-кримської війни та й низки інших воєн. Так, зрештою, Севастополь став містом «русских моряков», а корінне населення Криму – татари внаслідок московської агресії переслідуються на рідній землі. Так само по-своєму послідовною є Росія і в посяганнях останнього часу, в її амбіційному і маніякальному устремлінні зі створення «оновленого» державного утворення - союзу.
Але не виправдав сподівань московських зверхників їхній ставленик – ЯНУКОВИЧ, який не витримав натиску повсталого українського народу, що вийшов із протестами на майдани країни на Революцію гідності, поклавши на вівтар мужності і вічної слави життя Героїв Небесної сотні. Тож, коли не вийшло у ПУТІНА втягти Україну до Митного союзу, він скористався створеною ними слабкістю політичної та оборонної систем України, щоб наважитися на загарбання Криму. Не задовольнившись цим, московські авантюристи підгодували та озброїли терористичний сепаратистський рух на Сході України, в Донецькій та Луганській областях, і продовжили військову дестабілізацію України. Якою була мета цього походу? По-перше, створити на першому етапі доступ до інфраструктури Криму через частину сухопутної території України, а, по-друге, - в наступному етапі повністю захопити Україну та залякати Європу. Але знову не вийшло. Бо вже встав з колін український народ і пішов на захист країни ціною багатотисячних жертв своїх кращих синів і дочок, відродилася та зміцніла нова українська політична еліта та влада – активніше почав діяти уряд і набрав сили патріотичний волонтерський рух України. І тоді, коли кільце навколо терористичних сил звузилося до межі їхньої остаточної поразки, Росія, поправши всі норми міжнародного права і обов’язки гаранта безпеки України, розпочала пряму військову інтервенцію, а Європа і весь світ стали на боці нашої країни, застосовуючи послідовно три рівня економічних санкцій. А що ж ми, Україна?
Бідкаємося про те, що санкції Європи та Америки замалі. Коли ж ми почнемо щось робити самі? Ось невеличкий красномовний приклад. В ефірі аналітична програма «Шустер – Лайв», за яку, на мою думку, журналіст Савік ШУСТЕР, що відстоює громадянську правду, давно вже заслужив звання Героя України. Політики «розглагольствують» про те, що так мало застосовано санкцій по відношенню до Росії, а в перерві політичного шоу йде реклама російського пива «Балтика», без якого, ми, українці, і жити не можемо, чи що?. Опоненти мені кажуть про те, що це ж вигідно і нам, бо там є наші робочі місця. Але ж давно відомо, що економічні санкції – річ двостороння, а ми цього разу хочемо перейти річку, не замочивши ноги.
Масштаби підлості і цинічної брехні Кремля обурюють і вражають. Де ж тут Росія ДОСТОЄВСЬКОГО і ТОЛСТОГО!? Теперішня національна політика Росії по відношенню до України – це брехня і фальсифікація.. В унісон з ними їхні вірні прихвосні з лав колишньої Партії регіонів та її прихильників – «шуфричі», «тігіпки», «рабіновичі» стверджують, що вони, бачте, за мир із самого початку війни. А ми всі, значить, проти миру? Виходить так, що, коли на нас пішла війною підготовлена Росією орда, а потім - і сама Росія, то ми, бажаючи миру за будь-яку ціну, повинні були впасти на коліна? Не потрібен нам такий мир, за будь-яку ціну! Як сказав у свій час Арсеній ЯЦЕНЮК: «Я з ганьбою жити не буду!».
А що ж маємо у підсумку? Незважаючи на надзвичайні труднощі, вжиті, я вважаю, героїчні зусилля нової влади, ми обрали нового достойного Президента – Петра ПОРОШЕНКА, ми вже обрали нову, можна сподіватися, реформаторську Верховну Раду, у нас зажевріло світло в кінці тунелю і теплиться надія на вихід на європейські норми життя. Проте виклики сьогодення нашого занадто загрозливі: країна дестабілізована згаданими вже обставинами, у казні - брак грошей, над нами нависають борги, є загроза дефолту, ворожі дії і внутрішні проблеми стискають наші намагання виправити ситуацію. На порозі - зима і проблеми з енергопостачанням. І знову постає питання: «А що хоче і що може Україна?». Чому ми, домовляючись про газові борги, не ставимо перед світовою спільнотою належним чином питання про відшкодування багатомільярдних збитків, завданих Україні діями агресора? Тому, що ми великі гуманісти чи занадто слабкі? Чому наші відповіді не адекватні ворожим викликам? Чому ми, не отримавши газу, не перекрили воду, газ і електроенергію до Криму? Тому що ми - гуманісти і там - наші люди? Алеж це не тільки наші люди, якщо ворог тримає їх в окупації, а вони його підтримують, голосуючи за колишніх політиканів і новоспечених «лідерів»!
Опоненти закидають мені, чи я не бачу, з ким ми маємо справу, що в разі, якщо ми, наприклад, перекриємо воду, Росія висадить повітряний десант на об’єкти управління системами і забезпечить поставку води до Криму. У цьому, мабуть, є рація. але… Але Росія помалу задкує, підписавши під тиском світової спільноти та нашої успішної дипломатії нову газову угоду, вона, нарешті, зрозуміла, що заморозити взимку Україну – це одночасно заморозити Крим і Донбас, чого Росія, за всього свого нахабства, вдіяти не спроможна. Я вважаю, що, як тільки Росія оголосить про новий раунд переговорів про підвищення ціни на газ, це буде початком нової війни проти України. У нас лишилося небагато часу, щоб підготувати достойну відсіч і не впасти на коліна, а, можливо, щось зробити першими.
Виступаючи на криворізьких майданах, я завжди повторював слова великого революціонера, ідеолога кубинської Незалежності Хосе МАРТІ, який проголосив принцип: «краще померти стоячи, ніж жити на колінах». Я твердо вірю, що Україна більше ніколи не стане на коліна!

Валерій ДЕРКАЧ,
ветеран праці, м. Кривий Ріг.
Переглядів: 426 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: