PP

     Понеділок, 19.08.2019, 15:11



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2012 » Травень » 5 » Григорій ГУСЕЙНОВ про «Глодоський скарб», київське «Динамо» і кохання
23:12
Григорій ГУСЕЙНОВ про «Глодоський скарб», київське «Динамо» і кохання
26 квітня, коли готувалося число цієї газети, у прямому ефірі радіо «Культура» протягом двох годин мала бути трансляція вручення премії «Глодоський скарб» українському співакові з Волині Андрію БОНДАРЕНКУ. Вручати її мав сам засновник: наш земляк, відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії та багатьох інших премій Григорій ГУСЕЙНОВ. Редактору криворізького державного радіомовлення і кореспонденту нашої газети Олені МАКОВІЙ вдалося зустрітися з письменником перед цією подією і задати кілька запитань як щодо самої премії, так і щодо його нової книги, яка нещодавно вийшла з друку. Тож пропонуємо до уваги читачів цю коротку бесіду.
- Григорій Джамалович, розкажіть нашим читачам, що це за премія і хто вже став її лауреатом з часу заснування?
- «Глодоський скарб» - це, по суті, уже бренд Шевченківського комітету. Тому що це був перший випадок у історії за 60 років, коли гроші, які належали лауреату, були використані на те, щоб створити нову премію, а не використати всі кошти на себе та родину. Це трапилося 2006 року, коли я отримав премію в 100 тисяч гривень, і ми вирішили в родині, що нам варто зробити спеціальний такий фонд і щороку вручати в квітні молодим (у більшості своїй) митцям. І вже ми маємо кілька лауреатів, починаючи від Заслуженого артиста України, тепер уже дуже популярного, відомого бандуриста Тараса КОМПАНІЧЕНКА. Це молода людина, яка грає модерно, а не за класичними традиціями бандуристів; він грає музику 17-18 століття. Цю яскраву особистість ми фактично відкрили в Україні. Крім нього, були потім: письменник Костянтин МОСКАЛЕЦЬ, поет Віктор НЕБОРАК, місткиня, яка живе в Мюнхені більше 50-ти років, Емма АНДІЄВСЬКА, твори якої вивчають у школі, але загалом це ім’я українцям широко не відоме. Минулого року ми дали премію Мирославі КОТОРОВИЧ, доньці видатного українського скрипаля Богодара КОТОРОВИЧА, на жаль, уже покійного. Це підтримка дуже серйозна. Їй потрібен сьогодні цей оркестр, яким ще батько керував. І Мирослава на ці гроші записала останні твори, які вони разом із батьком виконували. Причому твори ці – для дітей. І цього року у нас був вибір досить великий. Але ми вирішили презентувати на премію «Глодоський скарб» молодого, 24-літнього, співака Андрія БОНДАРЕНКА. Він народився у Каменську-Подільському, закінчив навчання в Київській консерваторії, але через те, що сьогодні в Україні немає роботи, він змушений працювати за її межами, в Росії, у знаменитому Маріїнському театрі, що в Санкт-Петербурзі.
- А яка історія самої назви премії? Звідки вона виникла?
- Історія назви цієї премії («Глодоський скарб») має свою специфіку. Ми й хотіли, щоб в ній не було жодного навіть натяку на якусь щароварщину, на заквітчаних дівчат у віночках, на червону калину й таке все інше. А тому я й звернув увагу на поєднання багатства матеріального й духовного на землі українській, оскільки мені була відома історія, яка трапилася в селі Глодос (яке колись було містечком) на території нинішньої Кіровоградщини (а раніше воно, як і південна частина Кривого Рогу, відносилася до Херсонської губернії імператорської Росії). У тому Глодосі, до речі, проживали і моя баба, і моя мати. А історія виникла після того, як у 60-ті роки якийсь дев’ятикласник чи десятикласник торкнув раптово велику грудку землі – і коли вона розпалася, то з неї посипалося золото. Тож земля українська в тому херсонському степу багата на скарби. І тут я підкреслюю: не тільки суто матеріальні, як ця знахідка, що знаходить у Києві в музеї. Бо це ще й багатство духовне: талановиті українці, це теж скарби. Але вже – духовні. Тож такі міркування і лягли в основу назви премії.
- Значить, це вже шість років таке вручення премії відбувається?
Так. Але дуже мене тішить той факт, що вийшло продовження цієї моєї ініціативи: заснувати на базі Шевченківської іншу премію. Бо рівно через шість років, у березні цього року, відбулося чергове вручення Шевченківської премії, і одним з її лауреатів став дитячий письменник із Одеси Володимир РУТКІВСЬКИЙ, дуже гарний мій приятель. Він оспівує у своїх книжках нашу козацьку історію у романтичному стилі, і його твори із задоволенням читають діти віком, скажімо, 11-12-ти років. Так от цей письменник, буквально тільки повернувшись із Канева, де відбувалося вручення йому Шевченківської премії, зателефонував мені і сказав, що порадився з дружиною – і вони вирішили також не використовувати ці гроші на свої якісь покупки. Вони вирішили заснувати нову премію: для письменників, які пишуть українською мовою книжки для дітей. І я дуже задоволений, що таке продовження відбулося.
- Ну, це Ви оцінюєте творчість інших митців. А як із власними письменницькими працями посуваються справи?
- Нещодавно в київському видавництві «Ярославів вал» вийшла моя книжка. Це роман в щоденниках та листах, який називається «Повернення в Портленд». Це такий художній текст, де йдеться про кінець 60-х років, про хлопців і дівчат. І мені дуже цікаво було прослідкувати історію змін до сьогоднішнього дня. Там я намагався відтворити дух Києва 60-х років і пояснити, чим він відрізняється від сьогоднішнього Києва. А також – як він відрізнявся від того Києва, який пам’ятали ще старі кияни. І от вони мені розповідали, яким був Київ довоєнний, що в ньому змінилося і з яких причин. І це було найголовнішим. Скажімо, в одному із сюжетів книжки – це згадка про футбольний клуб «Динамо» 1942-го року і про відому історію, як тоді кияни грали з німецькими командами. Я вписав туди цю історію зі слів такого дивовижного чоловіка Якова БЕРДИЧЕВСЬКОГО, котрий живе в Німеччині. Він мені першому розповів про це, коли я ще був студентом, а ми жили з ним в одному будинку. БЕРДИЧЕВСЬКИЙ ще тоді був затятим книголюбом, а в мене це тільки починалося. І от він один раз побачив мене, що я там в букіністичному магазині щось купую, потім другий… І раптом виявилося, що ми живемо в одному будинку й він почав мене запрошувати до себе. Ми з ним товаришували і я вважаю, що це була одна з визначальних зустрічей у моєму житті, бо я потім пішов у літературу. Він сам родом із так званого «Євбазу» (єврейського базару). Сьогодні це площа Перемоги, там, де універмаг «Україна», ближче до вокзалу.
Так от, він у часи війни в дитинстві жив якраз там. Знав усіх тих футболістів, які брали участь у футбольних матчах, яких (за радянською версією) було заарештовано самими німцями і розстріляно. Насправді ж було інакше. Більшість із них все-таки дожили до визволення Києва. І коли радянські війська разом із підрозділами НКВС увійшли, то всіх причетних до цих матчів заарештували, і саме вони знищували. Звичайно ж, гестапівці теж знищували, бо війна є війна, але більше постраждали ці люди вже в радянські часи. І про це у книжці розповідається… А взагалі-то це книжка про кохання. Тому що 17-18 років – це той вік, коли люди закохуються, це час великих мрій і сподівань.
- А Ви вже проводили презентації нової книги чи тільки плануєте?
- Ну, це презентації, умовно кажучи. А насправді це такі вимушені поїздки для того, щоб цю книжку пропагувати. Оскільки книжкова торгівля у нас фактично відсутня. І так само фактично не функціонують сьогодні газети й журнали, які друкують інформацію про вихід нових книжок. І тому всі письменники (не тільки я один) їдуть в університети та в інші навчальні заклади, в різні громади, куди нас запрошують. І от останнім часом я був у Кіровограді, де відбувалися три такі зустрічі. Переді мною виступав дуже гарний київський письменник Володимир ДАНИЛЕНКО, а після мене, через два дні, повинен був приїхати Юрко АНДРУХОВИЧ. І ми їздимо, хоч це фізично важко. Бо буває, що по шість-сім годин стоїш перед публікою… Часто вона закидає тебе такими запитаннями, до яких ти не готовий. Але на це доводиться йти, бо після цього ти знаєш, що десь 30—40 книжок залишаться в цьому місті й матимуть свого читача. Адже часто буває так, що коли людина приходить на такі зустрічі, то вона звідти йде з книжкою. Тому із задоволенням підписуєш, роздаєш автографи. І у мене був такий випадок, коли я за три дні книжкового форуму списав цілу новеньку ручку.

Бесіду вела Олена МАКОВІЙ
На світлині: обкладинка книги Григорія ГУСЕЙНОВА «Повернення в Портленд»
Переглядів: 865 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: