Куди не глянь, із глибини віків
До нашої землі ведуть дороги,
Столиці запорозьких козаків,
Прославленого поля перемоги
(М. НЕТРЕБА)

Свого часу ще сам Тарас БУЛЬБА у вирі запеклого бою звертався до своїх бойових побратимів зі словом-закликом задля підтримки: «Є ще порох у пороховницях?.. Чи не гнуться козаки?..». «Ще є, батьку! Ще не гнуться!» – відповідали йому мужні козаки. І той відгук наче відчувається сьогодні у впевненій грі на бандурі, коли її струн торкається Борис Федосійович БАБЕНКО на славній нікопольській землі. Він своєю майстерною грою на цьому українському національному інструменті сьогодні продовжує традиції і Тараса Федоровича ЯСИНСЬКОГО, і Миколи Дем’яновича ТОПЧІЯ. І постають під пальцями майстра невмирущі образи з глибин століть.
Та й кому ж, як не йому, одному із засновників відродження просвітянського та козацького рухів наприкінці минулого століття у Нікополі й Нікопольському районі, лауреату ІІ фестивалю народної творчості в Москві (1987 року) та фестивалю в Києві (2005 року), засновнику сьогочасної іпостасі козацтва «Микитинська Січ», було зняти зі стіни музею бандуру кобзаря Тараса ЯСИНСЬКОГО і повести її знову серед люди? І в школах міста та району, на зібраннях просвітянських, у залах вишів звучить тепер голос бандури. Ті, що добре розуміються на цій майстерній грі, кажуть, що вона справді особлива, а сам бандурист не поступається майстрам ні з Харкова, ні з Дніпропетровська.
Так само не було байдужих і у Придніпровському гуманіітарно-економічному коледжі (м. Ніколполь) університету «Україна» на зустрічі з кобзарем Борисом БАБЕНКОМ, яку організував активіст 20-го осередку Нікопольської «Просвіти» В. І. МАЛИНОВСЬКИЙ..Сидячи під портретами славних гетьманів (на світлині), за звичаєм кобзаря-перебенді Борис Федосійович співав на всі смаки, заспівав і знамениту ШЕВЧЕНКОВУ «Реве та стоне…», що вже стала народною, і «Гайдамаки», музику до якої написав сам. Співав не тільки журливі пісні, але й веселі, а потім повернув до тривожної сучасності, наповненої багатющими подіями. Тож заспівав і свою пісню «Слава полеглим героям» на слова С.БОРОЗНОГО. А потім звернувся до вчорашніх випускників школи зі словами:
- А ну, як ви знаєте класичну українську літературу? Чиї вірші покладено в основу цієї пісні? – і полилося з-під струн бандури ОЛЕСЕВЕ «Цілуй, цілуй, цілуй її, Знов молодість не буде…»
Засяяли-заблискотіли очі слухачів, а він перекинув у руках бандуру, та «щоб знали, тяжко-важко заспіває» про Байду, що «п’є мед – горілочку та й не одну годиночку», але звичаю козацького не пропиває, а продовжить традиції, за якими втікачів на Січ приймали. Потім слухачі дякували і фотографувалися. А саму уустріч проникливим словом завершив директор коледжу К.М. КАЧУРА, нагадавши присутнім, «якого ми роду-племені», якої землі, бо ж не випадково 5 із 8-ми козацьких січей саме на ній оселилися…

Володимир ПІДУСТ, м. Нікополь.