Все менше й менше залишається свідків тих жахливих подій 1932-1933 років. У серпні 2008 року відійшла в інші світи мешканка села Лозуватки Віра Семенівна ГОЛЯК. Вона народилася тут 8 травня 1919 року. Її сумні спогади записала вчитель Лозуватської загальноосвітньої школи номер 1 імені Тараса Шевченка Валентина Володимирівна ГОЛЯК.
«Роки голодомору в селі залишили тяжкі спогади в моїй пам′яті. В сім’ї було нас 7 дітей, двоє з яких померли саме в ці роки.
Сама найменша дитина, Іван, помер у 2 місяці, тому що народився дуже кволою дитиною, а після народження у матері не було молока в грудях, щоб нагодувати дитину.
В той час люди їли все, що попадало під руки. Одного разу, виливаючи в степу ховрашків, знайшла коров’ячі копита. Від колоду в мене звело шлунок, я почала їх гризти. Молодшим дітям, яким тоді було 14 років, робили своєрідну їжу із тертого буряка, додаючи туди 2-3 зернити, які терли і все це замотували у вузлик, щоб діти могли смоктати.
Також були випадки, коли в село приїхали люди, які розповідали про канібалізм під час голоду. Деякі батьки підкидали своїх дітей або іншим людям, які хоч трохи мали що їсти, або відвозили в місто і кидали їх в дитячих будинках біля порогу, щоб ніхто не бачив.
Про голод в селі і всякі розмови про політику СТАЛІНА говорити суворо заборонялось. Тому люди страждали і помирали мовчки».
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
