PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:41



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2013 » Вересень » 26 » Форум видавців у Львові: Лариса ІВШИНА, Брати КАПРАНОВИ...
15:54
Форум видавців у Львові: Лариса ІВШИНА, Брати КАПРАНОВИ...
20-й форум видавців у Львові – це дуже визначна подія у світі культури України. Навіть більше – за своєю потужністю (а про це невідворотно свідчать цифрові показники) він має створити непересічний вплив на культурний розвиток українців і на систему знань. На такі оптимістичні висновки надихають цифри, наведені на сайті Форуму: www.bookforum.ua Тож ось яка (коли навіть оцінювати дуже стисло) вимальовується картина.
Там було проведено за період з 10-го по 15-те вересня 819 заходів. Форум відвідали 281 видавець і книготорговець, серед 446-ти учасників цих заходів (а ще ж – і десятків тисяч глядачів) було 362 автори із 23-х країн світу. На Форумі видавців було акредитовано більше півтисячі (а якщо точніше – 514) журналістів. Зафіксовано, що рекордну кількість відвідувачів сайту www.bookforum.ua (як це не дивно декому) встановила п’ятниця 13-го вересня: тоді на нього зайшло 7508 оригінальних відвідувачів; а це більше, ніж на другий день цього книжкового ярмарку минулого року.
У цьому числі ми пропонуємо для наших читачів два матеріали. Перший – розповідь про креативний проект всеукраїнської газети «День», який носить назву «Підривна література» за найактивнішої участі незмінної редакторки цієї газети Лариси ІВШИНОЇ. А другий – про останні здобутки з літературної та видавничої діяльності відомих сучасник українських письменників братів КАПРАНОВИХ.
Отже, - про останній проект редакції газети «День» «Підривна література».
Про нього та про ставлення до досвідчених журналістів і до молоді розповіла під час розмови з кореспондентом нашої газети Оленою МАКОВІЙ сама Лариса ІВШИНА. Але для того, щоб ця розповідь була більш повною, цитуємо для початку коротке звернення редакторки газети до читачів, вміщене на обкладинці кожної із 15-ти книжок, які до цього проекту увійшли.

«Ми маємо бути готові.
…Нас все ще розділяють. Ні, не два береги. А два «світи»: світ вільної дії і вільної думки та світ віджилих рабських догм і стереотипів. Для тих, хто готовий їх долати і розвиватися, я переконана, стануть у нагоді 15 невеличких книжечок могутньої сили.

  • «УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, хоч би якого масштабу він був, - як ШЕВЧЕНКО, Леся УКРАЇНКА чи ФРАНКО, - він насамперед мусив бути просвітителем. Причому це просвітительство особливого типу. – ближче до просвітянства, - він мав не тільки світові пояснювати свій народ, він часом повинен пояснювати народові його самого. Бо ж, як відомо, цей народ, у силу історичних обставин, то спить, то прокидається, а що робити генію? У нього завжди безсоння….
    Самотність українського письменника – нелюдська. Зокрема. – самотність Лесі УКРАЇНКИ. Вона писала мовою, яка була заборонена ще до її народження (Валуєвський циркуляр – 1863 рік). Коли їй – майбутньому великому драматургу – було п’ять років, був заборонений український театр. Коли їй було десять років, були дозволені вистави українською мовою, але виключно на сільську тематику.
    Вона входила в літературу, з якої не було виходу. Вона це знала. Досить перечитати її листи.
    У заблокованій літературі зникає розуміння письменницької праці – як праці. Є одне – служіння народові. Письменника можуть любити, не читавши. Його можуть не зрозуміти, прочитавши…» 
(З доповіді Ліни КОСТЕНКО на Міжнародному симпозіумі «Леся УКРАЇНКА і світова культура» з нагоди 120-річчя від дня народження письменниці. Луцьк, 3-8 вересня 1991 року) 

Знання важливі. Але для того, щоб виховати людей. які діятимуть інакше, все-таки потрібно зробити інтелектуальні й моральні висновки. Якщо, власне, згадати, що Берлінський мур ніхто не підривав, його розібрали буквально по цеглині мільйони людей. Вільних людей. Які були готові це зробити у потрібну мить. Світоглядне завдання, що стоїть перед демократичним сегментом українського суспільства, можна сформулювати так: підривати «бункери» віджилого мислення, вивільняти думки людей…І для цього потрібні не лише знання. А модернізація національного характеру. Ми маємо бути готові до того моменту, коли випаде такий шанс, і цілком можливо, доведеться розбирати свій «Берлінський мур» всередині України (всередині кожного з нас!)…»

А на сайті газети «День» міститься така інформація про цей проект: серію публіцистичних творів:
«Це публіцистика Андрія САХАРОВА та Івана ОГІЄНКА, «несподіваний» Степан БАНДЕРА, статті Андрея ШЕПТИЦЬКОГО та Юрія ШЕВЕЛЬОВА, Валерія МАРЧЕНКА і Михайла ГРУШЕВСЬКОГО, бестселер Ліни КОСТЕНКО й унікальні спогади про Василя СТУСА та взагалі про радянську табірну систему, маловідоме листування та щоденникові записи Тараса ШЕВЧЕНКА...Тексти, що увійшли до нового видання (котре є логічним продовженням серії «Україна Incognita»), супроводжуються вступними статтями знаних в Україні фахівців: Євгена СВЕРСТЮКА, Оксани ПАХЛЬОВСЬКОЇ, Івана ДЗЮБИ, Володимира ПАНЧЕНКА, Ігоря ГИРИЧА, Володимира СЕРПГІЙЧУКА, В’ячеслава БРЮХОВЕЦЬКОГО, Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО, Володимира БОЙКА, Петра КРАЛЮКА»

Лариса ІВШИНА: «Коли ніби немає заборон,треба формувати смак» 

Ми дуже багато раніше видавали книг, які просто відкривали невідомі сторінки української історії. Але на якомусь етапі ми зрозуміли, що просто невідомі сторінки історії – це для нашого читача замало. У нас – такі читачі, котрі інколи ведуть нас за собою темою й постановкою питання. І ми вирішили, що треба брати інтелектуальну публіцистику. Бо українця завжди принижували тим, що у нас нібито немає своєї еліти, що у нас нібито немає своєї аристократії і своїх традицій. Але ось ці всі автори показали, що насправді все це у нас є. Україна в 20-му столітті зазнала тяжких травм, але все це можна реставрувати, наростити і взяти на озброєння молодшим поколінням. Однак так не буває в один день.
Але я сьогодні бачу нашу чудову молодь, яка в літній школі, і бачу зміни. І ця молодь наскільки легко цитує (значно легше, ніж я, бо цей проект – моя власна самоосвіта, бо те, що я знала до проекту й тепер, - це інші люди), скажімо Юрія ШЕВЕЛЬОВА або кажуть, чому Євген МАЛАНЮК в якомусь іншому моменті був більш точним чи чому Симон ПЕТЛЮРА не зовсім правильно розумів Володимира ВИННИЧЕНКА або Дмитра ДОНЦОВА. Ми ж у свої часи не мали цього зібраного контексту і все те для нас було великою дивиною. Але, знаєте, є така особлива необхідність… Коли зараз ніби немає заборон, треба формувати смак. Треба, щоб люди точно знали, що це ось – якісно, що це – не якась там альтеративна історія, а результат співпраці з вченими, з авторитетними людьми, яким я довіряю. І я сподіваюся, що всі читачі переконалися, наскільки відповідально вони до цього ставляться. Це може мати кожна людина. Це книги, які мають всі ознаки соціально адекватної поведінки в суспільстві. Тобто, якщо ти це читаєш, значить, - ти в порядку, і я з тобою з першого моменту знаю, про що говорити, розумію, що ти – людина мого поля. А всі інші? Я хочу, щоб вони до цього підтягнулися і прийшли.
Ми сказали, що ми робимо цей проект народною будовою. Тому що ті два сайти, які ми зараз ведемо, то це вже роблять мої учні. І я на старше покоління колег-журналістів практично вже давно махнула рукою. Бо я ж бачила, що з них рідко хто (що в Києві) прийде на підтримку. Треба було ростити з малих. І ось вони виросли. І тепер я рада, що тепер є кому це читати, тлумачити.
Львівський дискусійний клуб обговорював (вони кожен місяць по книжці брали, читали, а потім зустрічалися й обговорювали). І зараз у мене перше відчуття – я нарешті (а газеті недавно 17 років виповнилося) з полегкістю перевела подих. У мене таке відчуття, що ми вже стільки намолотили… Але зупинятися не будемо. Придумаємо щось інше.

НА СВІТЛИНАХ:


редакторка газети «ДЕНЬ» Лариса ІВШИНА біля матеріалів з проекту «Підривна література»




і під час бесіди з Оленою МАКОВІЙ;


так виглядає частина експозиції проекту «Підривна література».
Фото Сергія ЗІНЧЕНКА.

Брати КАПРАНОВИ про історію України на 80-ти сторінках та про вибір відомого розвідника Віктора СУВОРОВА на українській землі 

Перед викладом нашої короткої бесіди зазначу, що брати Віталій і Дмитро КАПРАНОВИ є відомими українськими письменниками, публіцистами, громадськими діячами і видавцями. Їх видавництво «Зелений пес» (як свідчить про це «Вікіпедія») видає щороку понад 60 назв українських книжок і є одним з лідерів на ринку художньої літератури, а ще двічі на місяць брати-літератори видають газету «Друг Читача». Щодо своєї видавничої діяльності брати так зазначають у своїй автобіографії: «…ми вирішили взятися до видавничого бізнесу, побачивши в ньому ринкову нішу. Перший наш книжковий проект – каталог книжок поштою "Книгоноша”. 1998-го року ми зібрали з усіх видавництв усі книжки українською мовою, які були на складах, – незалежно від року видання. Таких книжок набралося 600 назв, усі вони ввійшли до першого каталогу. Отже 1998-го року в Україні існувало лише 600 назв книжок українською мовою, це засвідчено документально. 1999 року ми разом із телеканалом 1+1 та шоколадом "Корона” організували перший конкурс української гостросюжетної літератури "Золотий Бабай”. Переможцем став роман Василя ШКЛЯРА "Ключ”. Фінальна церемонія відбувалася у "Золотих воротах”. 2000-го року стартувало видавництво "Зелений пес”. Першою книжкою став роман Леоніда Кононовича "Я, зомбі”. 2001-року нарешті вийшов наш "Кобзар 2000” з ілюстраціями Владислава ЄРКА»
Це ось так, дуже й дуже коротко, про обох братів..Бесідувала ж я 13-го вересня з Віталієм КАПРАНОВИМ.
- Що для Вас є Форум видавців у Львові. Із чим він асоціюється у Вашій уяві?
- Львівський форум – це місце, де ми підзаряджаємо свої акумулятори. Бо сюди приїдеш – і знову починаєш вірити, що людям потрібні книжки, що люди люблять читати, і аж до нового року вистачає цих акумуляторів для творчості, для того, аби щось хотіти. І тому ми цінуємо львів’ян як найкращих читачів, і тому ми цінуємо Форум видавців як місце, де можна зарядитися. Кожен рік ми готуємо до Форуму якусь новинку, якусь книжку. Цього року такою книжкою стала «Мальована історія незалежності України». Це книжка, над якою ми працюємо десь два з половиною роки. Книжка ця об’єднує в собі текст, комікси, мапи. Вона – абсолютно серйозна і її можна читати як дорослим, так і дітям. Дітям більше сподобаються комікси і портрети, а дорослим – текст. Але ми нещодавно відчули, що насправді ніхто не знає історії України. І навіть історики не знають її через те, що спеціалізуються на окремих маленьких її періодах. – Так, щоб одним поглядом осягнуть історію і викласти її коротко і дохідливо, щоб діти могли зрозуміти. Бо щоб не було це, знаєте, так, що спочатку ніби була банда князів, потім – банда гетьманів, а пізніше – банда письменників. А треба, щоб усе це в одну канву об’єднати. А це – робота письменника. І давайте згадаємо, що автором першого підручника з історії був Пантелеймон КУЛІШ: зовсім не історик, а письменник.
Тому ми й поставили собі таку пафосну задачу: зробити книжку з історії України. Вийшло 80 сторінок на всю незалежність від Трипілля до 1991 року. На кожен період – один розгорт. На ньому – два комікси, мапа, портрет. Це легко сприймається одним поглядом, бо це – як екран на комп’ютері. А ми враховували психологічні особливості теперішнього покоління, яке більше біля комп’ютерів сидить, І, здається, що не помилилися. Бо вчора (12 вересня – Ред.) ми продали й підписали ось тут п’ятсот з гаком примірників, а сьогодні ми уже сімсот закінчили.
- А який наклад «Мальованої історії…»?
- П’ять тисяч. І я думаю, що тут ми половину продамо. А то – й більше, дасть Бог…
- Значить, українці хочуть читати про історію своєї країни, правда ж?
- Так, попит на історію великий. Насправді люди хочуть знати історію. Беруть по дві, по три і навіть по п’ять книжок. І ще цікаво: ми сьогодні підписали, наприклад, двадцять один примірник книги в одні руки. Тобто, людина взяла на весь педагогічний колектив школи: і вчителям географії, і вчителям історії та всім іншим як подарунок на День учителя. Попит величезний на це діло. А значить, - ми раді, що наша книжка буде продаватися, а також і інші будуть робити книжки з історії, в тому числі - для дітей. І все це – завдяки Форуму, де ми все це бачимо наочно.
- А які у Вас останні видавничі досягнення та плани на найближче майбутнє?
- Ми видали зараз книжку Віктора СУВОРОВА «Її ім’я було Тетяна». Це дуже показова річ, бо це – перше видання українською мовою взагалі в світі. Взагалі, новинка Віктора СУВОРОВА вийшла першою саме в Україні. Україна стали першими читачами. Це ще й тому показова, що сам СУВОРОВ за національністю – українець, і своє дитинство він теж провів в Україні. Він себе позиціонує сьогодні себе в якості українського історика й уклав з нашим видавництвом словесну угоду про те, що всі книжки він буде спочатку віддавати нам, а потім – у решту країн. І ось це – перша книжка його, яка вийшла першою саме у нас, в Україні. І львів’яни фактично стали першими в світі її читачами. Вже розібрали, а тому будемо допоставку з Києва робити.
Крім цього, ми зараз закінчили дуже цікаву книжку для дітей, точніше – для дорослих. Називається вона «Наш – найкращий». Це дитячі книжки. Які не просто розважають дитину, а допомагають дорослим правильно себе поводити в контакті з дитиною. Це книжки, які присвячені методам, як з дитиною гратися, як її розвивати, як активно з нею проводити час, аби вона не тільки любила бабусю, дідуся чи маму, чи тата, а й дійсно стала кращою. Книжка – це величезний вихователь для дитини. Тож ми й зосередилися на дитячо-виховальному секторі. Та й ситуація ринкова така сьогодні. Що інакше просто й неможливо.
А ще – ми не полишаємо своїх творчих задач і нині працюємо над новим романом. І це буде роман про історію двадцятого століття. Але зараз про нього дуже важко щось конкретне говорити, бо нині ми дуже активно збираємо матеріали. Тобто – перебуваємо в фазі накопичення. Але будемо сподіватися, що на наступний Форум у Львові привеземо цей свій роман.

Бесіду вела Олена МАКОВІЙ
На світлинах:





брати КАПРАНОВИ спілкуються зі своїми читачами.
Фото Сергія ЗІНЧЕНКА.
Переглядів: 1477 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: