PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:26



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2010 » Липень » 16 » Європа: український контекст Щоб виростали вільними громадянами
10:40
Європа: український контекст Щоб виростали вільними громадянами
Короткий зміст того, що сталося у Броварах на Київщині і про що буде наша розповідь, підкріплена світлинами, можна сформулювати приблизно так: нарешті і в Україні постала реальністю жива альтернатива вихованню майбутніх громадян у дитячих будинках. - Хоч і постала ця реальність поки що у вигляді лише одного СОС-містечка для сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, покинутих батьками, а Україна стала аж 133-ю країною із числа тих, які ступили на цей шлях.

1.ЧЕРЕЗ ТРУДНОЩІ – ДО ПЕРЕМОГИ
Як розповів один із „винуватців” цієї знаменної події відомий на весь світ спортсмен і активний громадсько-політичний діяч України Віталій КЛИЧКО , все розпочалося ще з 2003-го року і довелося долати значний спротив з боку чиновників, які дуже часто просто не розуміли або й не знали, що це за така ідея і для чого все робиться, коли є вже широка мережа дитячих будинків. І це при тому, що реалізовувати цю ідею почали ще в 1949-му році в Австрії, у містечку Імст, після Другої світової війни. Тоді багато дітей стали сиротами, і організація „SOS-Kinderdorf International” під керівництвом Германа ГМАЙНЕРА поставила собі за мету створити домівку для кожної осиротілої дитини і забезпечити її майбутнє. Ідея ця одержала в Австрії широку підтримку і поступово вийшла на міжнародний рівень. І тепер у світі функціонує більше півтисячі таких містечок, де дітей-сиріт в умовах сімей виховують до 14-18 років, а потім вони переходять до молодіжних будинків (а таких уже більше чотирьохсот), що є підготовчим етапом до самостійного життя і де юнаки та дівчата проходять навчання й кожен здобуває професію.
Важливо знати, що головна діюча фігура цієї події і найпочесніший гість святкування під час відкриття містечка в Броварах, сьогоднішній президент міжнародної благодійної організації „SOS-Kinderdorf International” Гельмут КУТІН , в 1953-му році був прийнятий до першого в світі СОС-містечка в Імсті в якості вихованця внаслідок трагедії у своїй родині. У 1967 році, коли йому виповнилося 26, він покинув свою роботу в сфері туризму і зайнявся будівництвом першого СОС-містечка у В’єтнамі, яке на той час було найбільшим у світі, і став першим його директором. З 1985 року – президент організації „SOS-Kinderdorf International” і представник СОС-дитячих містечок у всьому світі, все своє життя він присвятив дітям. Сам він і його друзі-поплічники у благодійній діяльності заради дітей знають на своїх долях, що таке труднощі і як їх треба долати, аби у життєвих незгодах вийти переможцем. І відкриття першого СОС-містечка в Україні – чергова така перемога. Попри спротив і нерозуміння, його все-таки спорудили посеред соснового бору за три роки, і на цю справу було витрачено два мільйони євро. Кошти для будівництва збирали дев’ять великих промислових компаній і тисячі пересічних громадян Швеції (кожен давав, хто скільки міг). А решту коштів отримали від Національної асоціації „SOS-Kinderdorf” Ісландії та від FIFA під час чемпіонату світу з футболу 2006 року. Пізніше до цієї ініціативи також долучилася низка українських компаній, які протягом 2006-20010 років підтримували дітей-сиріт.

2.ЯК ОРГАНІЗОВУЮТЬ МІСТЕЧКО

За словами директора міжнародної благодійної організації „Благодійний фонд „СОС-дитяче містечко” в Україні Андрія ЧУПРИКОВА, за ті три роки будівництва організація отримала визнання на державному рівні як максимально наближена до сімейної моделі виховання сиріт і така, що слугує найкращим середовищем для соціалізації дітей, що втратили батьків, та для їх адаптації до повноцінного життя в суспільстві у майбутньому. Він розповів для газети „Промінь просвіти”, що одним з найважливіших моментів роботи був підбір мам або сімейних пар для виховання у дитячому містечку, і на першому етапі з майже трьох тисяч бажаючих було відібрано тільки два десятка, коло яких зменшилося ще приблизно вдвічі після 240-годинних занять з теорії та півторарічної практичної роботи, і тепер у містечку працює 9 мам, які виховують 42-х дітей, а в плані організаторів на 2011 рік – 13 сімей із 84-ма дітьми.
Відповідаючи на запитання, чому тільки мами (а не повноцінні пари) стали вихователями, Андрій ЧУПРИКОВ сказав, що серед тих, які проходили відбір, були також і три сімейні пари, але всі вони відсіялись ще на шляху до отримання статусу кандидатів: дві – за медико-психологічними параметрами, а ще одна виявилася молодим подружжям, що тільки-но склалося й хотіло використати ситуацію для залагодження своїх житлових проблем.

3.ХТО І ЯК СТАЮТЬ МАМАМИ-ВИХОВАТЕЛЯМИ

Якщо розповідати про ті дев’ять мам-вихователів, які сьогодні є вихователями у цьому містечку в Броварах, то виявляється, що всі вони – різні й працювали до цього чи то в бізнес-структурах, чи то на державних підприємствах або в якихось інших. Ми ж тут зупинимося на розповіді про одну з них. Це Валентина МАКСИМЕНКО, яка під час спілкування з нами відзначила, що трудилася раніше близько 15 років у паспортному столі, але та робота з паперами їй не подобалася, бо хотілося працювати з дітьми й вона просила всіх знайомих посприяти в отриманні такої роботи, але - не в дитсадках, школах чи інтернатах, а так, аби більше бути з дітьми, яких можна було б усиновити, бо своїх дітей у неї не було. Тож коли отримала звістку, що набирають мам-вихователів, вона звернулася до центрального офісу – і директор створюваного містечка Олександр ПОЛІЩУК (він сьогодні є тут директором) після проведених бесід і тестів увів її до числа кандидатів, вона пройшла програму підготовки й цілий рік була помічником вихователя, після чого пані Валентину направили на практику до Білорусі в таке ж СОС-дитяче містечко. У квітні 2008-го вона отримала перших двох маленьких діточок, а у 2009-му – ще двох сестричок. Тож тепер у неї їх четверо: наймолодшому – три рочки, а найстаршій – тринадцять. В один із новозбудованих будиночків нова сім’я переїхала 19 грудня 2009 року.

4.СВЯТКУВАННЯ ЯК ОЗНАКА УСПІХУ і НАДІЇ

Того, 2 липня 2010 року, відбулося офіційне відкриття СОС-дитячого містечка, хоч воно функціонувало вже з початку року. Та причини деякої затримки – дуже поважна: хотілося зібрати докупи дуже зайнятих і одночасно – добрих і діяльних людей, які безпосередньо доклали багато зусиль, аби це дитяче містечко стало реальністю й діти були забезпечені всім необхідним. Це і Гельмут КУТІН, і Віталій КЛИЧКО, і посол Австрії в Україні Маркус ВУКЕТИЧ, і чимало інших діяльних людей, для яких європейські цінності – не просто поняття, а рівень і якість повсякденного життя, де захищеність прав людини (в тому числі – дитини) – необхідна умова діяльності.
У своїх виступах зі сцени і в інтерв’ю, в яких вони розповідали журналістам як про свого ставлення до сімейного виховання, так і про свої життєві пріоритети, відчувалося, що це – справді вільні і добрі люди. А тому можна сподіватися й на те, що результати їхньої діяльності теж принесуть вплив саме доброї волі у всі процеси, що відбуватимуться навколо цього дитячого в містечка в Броварах. У їхніх найближчих планах – спорудження й організація таких містечок в Луганській області, в Запорізькій і в Автономній республіці Крим.



Віталій КЛИЧКО серед дітей;


ведуча на сцені представляє посла Австрії в Україні Маркуса ВУКЕТИЧА перед його виступом;


Валентина МАКСИМЕНКО зі своїми вихованцями;


на запитання журналістів відповідають Гельмут КУТІН, крайній зліва, голова Київської обласної держадміністрації Анатолій ПРИСЯЖНЮК, крайній справа, і Андрій ЧУПРИКОВ, у центрі на другому плані;


діти весело святкують разом із Корівкою.

Олена МАКОВІЙ, Сергій ЗІНЧЕНКО,
м. Кривий Ріг.

Переглядів: 851 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: