 Один Бог, мабуть, знає, до краю якої прірви ми прямуємо, оскільки дуже багато похвальби у виступах високопоставлених представників діючої влади різних рівнів (а особливо – місцевої) про свої «високі досягнення» на тлі навколишніх руїн, які можна бачити, так би мовити, неозброєним оком… Постійно, із року в рік, із місяця в місяць на криворіжців і гостей нашого міста з екранів телевізорів у передачах місцевих провладних телерадіокомпаній і зі сторінок газет, які від цієї влади залежать (у першу чергу, - це «Червоний гірник» і «Пульс»), – дивляться на нас та «інформують про виконану роботу» фактично одні й ті ж особи: Юрій ВІЛКУЛ, Олександр ВІЛКУЛ, В’ячеслав ЗАДОРОЖНИЙ, Юрій ЛЮБОНЕНКО, Валентина БЕРЛІН, Дмитро ШПЕНОВ, Костянтин ПАВЛОВ… Враження таке, ніби це справді вони дбають про наш добробут, турбуються, аби життя наше полегшилось і справді покращилось. Тож з огляду на їхні рапорти-виступи та на те, що Кривий Ріг є одним з найбільших індустріальних центрів України, що він є «городом руды и металла», де з гірничо-металургійним комплексом у найтіснішому зв’язку співпрацюють будівельні й ремонтні служби різних профілів, тут уже давно повинні б бути чи не найкращі в Європі (і навіть – у світі!) дороги з тротуарами і найзручніші та найпотужніші мости Але очі всього цього чомусь не знаходять, а натомість вперто бачать зовсім інше...
Про той багатостраждальний міст через колись повноводу й чисту річку Саксагань, який нині з’єднує площу Визволення з вулицею Харитонова, уже й писати якось незручно. Адже будь хто (якщо захоче) може ним пройтися туди-сюди й сам полічити на його тротуарах дірки, в яких можна не тільки ноги собі поламати, а й взагалі (враховуючи якість освітлення вночі) покалічитися навіки. Чотири роки тому, напередодні 9 травня, з нього ледве не провалилась у каламутну Саксагань вантажівка (задніми колесами втрималась на мосту), ще приблизно за два роки (на тому ж місці, яке сяк-так чимось зарихтували-закидали) знову утворилася величезна дірка, яку сяк-так нашвидку «залатали»… до утворення чергового провалля… Та взагалі-то враження таке, що все це мало кого хвилює, бо головне, чим опікується влада, це щоб вищезазначений міст був достатньо пофарбованим, густо утиканим прапорами-стягами, а навпроти (на самій площі) щоб гордо зиркало з білборду на підлеглих городян та «високих гостей», які ним пересуваються, масивне обличчя котрогось із місцевих (краще – обласного рівня) начальників.
Я не буду тут описувати всі «красоти» зручності пересування криворіжців (особливо відразу після дощу) околицями рідного міста чи дорогами досить віддалених від центру районів, бо то взагалі – жах і прокляття посеред бруду… Ні, я тільки трошечки – про старий центр, про ті місця, поблизу яких наше місто починалося-утворювалося, де зливався Інгулець із уже згадуваною Саксаганню.
Сподіваюся, усім моїм землякам відома одна з найдовших у Кривому Розі вулиць, що носить назву «Українська». Але, мабуть, далеко не кожен випробував на своїх черевиках (чи чоботях) якість її тротуарів, не кожен у напівтемряві (при поганому освітленні цих тротуарів) змушений був іноді торкатися руками (а то й усім тілом) їхньої (не зовсім ласкавої і м’якої як для такого щільного контакту) поверхні. У тому числі, - не де-небудь, а там,, де через дорогу, в будинку за високим парканом, розмістився міський відділ СБУ.
 Бо на тому тротуарі є цілі ділянки без асфальту, а, наприклад, навскоси справа від того будинку із колодязя стримить на дорозі суха обшарпана гілка якогось дерева (це зафіксовано 7 листопада) замість чавунної кришки .
Як мені відомо з численних телепередач на ТРК «Рудана», місцева влада дуже шанує криворізьку єпархію УПЦ Московського патріархату, яка розмістилася в будинку на вулиці Калініченка, неподалік узбережжя Інгульця. Вона навіть ледве не навпроти тієї самої єпархії переобладнала приміщення для новенького офісу місцевої організації Партії регіонів. Але проїжджа частина (не кажучи вже про тротуари) між єпархією і тим офісом сьогодні швидше нагадує
 місцевість, де нещодавно хтось із кимось воював із використанням багатотонної військової техніки .
Тож на словах, виходить, – одне, а насправді на якість доріг цій владі (вчорашньо-сьогоднішній) просто начхати. Хоча (ніде правду діти) на вулиці Леніна (біля магазину «Саксагань», що якраз навпроти будинку, в якому розмістилися Криворізька міська прокуратура і виконком Центрально-міської районної у місті ради) владці, очевидно, взагалі мали за мету «удівіть мєстниє маси» своїм облаштуванням підходів до того магазину. Та, мабуть, саме це надмірне «рвєніє» і «бєзгранічно творчєскій подход» якраз і призвели до того, що покупці тепер там регулярно перечіпаються (і я в тому числі) через те каміння (кажуть, що з граніту),
 яке «строітєлі» виклали «очєнь художествено». На знімку, зробленому з точки над самою землею, видно те «вивищення» над землею. І це вже сьогодні. А що ж буде взимку, коли кригою вкриє той граніт?..
Однак, швидше за все, всілякі там дороги-тротуари і все, з ними пов’язане, для влади – просто дрібниця, не варта особливої уваги. У порівнянні, звичайно ж, із танцями на «Майдансі». Тільки й чуєш тепер, тільки й читаєш: «Кривий Ріг – танцювальна столиця!», «Ми виграли кубок!», «Ми виграли суперкубок!». Але ж що тут дивного? Хіба ж місцеві високі чиновники роками не влаштовували для себе масовані танці на центральному стадіоні, відриваючи перед цим дітей (сотнями!) від занять, заради тренувань на «махалках»? Тобто, як мовиться, кількість перейшла у якість. І якщо наші місцеві правителі (починаючи з колишнього міського голови Юрія ЛЮБОНЕНКА) називали себе не інакше, як «партія «Кривбас», то (з урахуванням успіхів щодо танців на «Майдансі») можна тепер заздалегідь привітати з наступними «танцями» взимку на льоду під управлінням «Кривбаса Барабаса»! Так, бо театр-показуха матиме своє продовження в реаліях. А танцювати «вживу на проблемах» - це справді екстрім!..
Сергій ЗІНЧЕНКО
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
