 У цей час, важкий для цілого народу,
У цей час, коли лишаємось ми роду,
У цей час звертаюсь я до вас: не загубіте мову!
Не буде мови - не буде й українця.
Не лийте крові,браття,аж по самі вінця,
Не бийтесь один з одним - краще знову
Пліч- о- пліч порятуйте мову!
Бо не Росія ми і не Угорщина,
Ми не Молдова і не власність Польщі, ми -
Окрема нація, окрема ми держава!
Я заклинаю українців: жваво
Поповнюйте число охочих
Відкрити українські очі!
І хочу я, щоб ви, інтеліґенти,
Собі не зводити численних монументів -
Народу присвятили всю свою
Діяльність виховничу і святу.
Будуйте Україну й женіть чужинську владу,
Продажну, хитру геть із Ради!
Як нас зітруть з лиця землі,
То пам'ятайте, українці, винні - ми!
Ярмо раба - його ж рук справа.
Лінь і неосвіченість - ось наші ярма.
***
Загубила в осінньому листі,
Загубила свої я вірші.
Їх шукала в калини намисті -
Не знайшла, хоч просила: "Скажи!"
Там рядки про недавнє кохання,
Про надії рядки й про тугу.
Адресовані болі й вітання -
Як тепер їх йому надішлю?
Минув час. В тому самому місці
Побувала між зелені я.
Та вірші, що покинула в листі,
Вже не прагне шукати рука.
Не питається серце у зела
І не просить віддати вірші.
Буйних трав тепер слухаю шелест
Знов самотня і знову в тиші...
Олександра ВОВЧЕНКО,
м. Кривий Ріг
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
