PP

     Четвер, 22.08.2019, 23:54



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2012 » Вересень » 14 » До 90-річчя Павла ГЛАЗОВОГО «ДУША НЕ ВМІЄ ПЛАЗУВАТИ, ВОНА - НІЩО АБО – ОРЕЛ»
19:50
До 90-річчя Павла ГЛАЗОВОГО «ДУША НЕ ВМІЄ ПЛАЗУВАТИ, ВОНА - НІЩО АБО – ОРЕЛ»
На цій сторінці, шановні наші читачі, ми пропонуємо вам згадати творчість видатного українського сатирика і гумориста Павла ГЛАЗОВОГО, який свого часу жив у Кривому Розі і писав тут свої вірші. Згадати не тільки з метою відзначити 90-річчя від дня його народження, а для того, аби глибоко замислитися над своїми діями, над тим, чим сьогодні живемо і як бережемо Україну, Батьківщину нашу, як піклуємося про розвиток української мови, про те, щоб краще жилося українцям на рідній землі.
Творча спадщина Павла ГЛАЗОВОГО – величезна й до цього часу не глибоко вивчена. Його вірші не люблять ті чиновники, які живуть для себе, а не служать народу. Але вони широко популярні серед народу нашого. Однак хотілося б, аби українці більш глибоко й уважно поставилися до написаного видатним сатириком і гумористом, бо в глибинах його творчості справді є чому навчитися, а також - знайти відповіді на численні запитання, які багато років нас тривожать і на які ми досі не знаходимо відповідей. Тож почитайте, будь ласка. І нехай вас ці рядки з окремих віршів Павла ГЛАЗОВОГО (в тому числі, - із найбільш гострої його збірки «Архетипи», яка вийшла у світ 2003 року), короткі відомості про життя й творчість примусять вчитатися в ним написане та поміркувати над побаченим навколо вас.




 РЯДКИ З БІОГРАФІЇ
90 років тому, 30 серпня 1922 року, в селищі міського типу Новоскалювата в родині хлібороба на території тодішньої Кіровоградщини, в козацькому краї, відомому в народі, як Дике Поле, народився Павло ГЛАЗОВИЙ, видатний український сатирик і гуморист.
11-річним хлопчиною пережив голодомор, після восьмирічки вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині і моіяв стати учителем української мови. В 1940-му році пішов служити в армію, отримав професію авіамеханіка, а під час війни з гітлерівцями був учасником оборони блокадного Ленінграду.
Після війни Павло ГЛАЗОВИЙ навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його і запримітив Остап ВИШНЯ. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака і подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. І в 1950 році він закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. У 1950 — 1961 роках працював заступником головного редактора журналу "Перець”. Завдяки його поетичній майстерності і (не меншою мірою) – його таланту адміністратора наклад журналу за цей час виріс аж до трьох з половиною мільйонів примірників!.. Пізніше працював заступником редактора журналу «Мистецтво», на державному радіомовленні і писав тексти для виступів дуже популярних тоді персонажів – Тарапуньки і Штепселя (актори Юрій ТИМОШЕНКО і Юхим БЕРЕЗІН).
Чиновники побоювалися гострого пера Павла ГЛАЗОВОГО і прихованої поміж рядками критики на свою адресу. Однак самого ГЛАЗОВОГО тоді заборонити вже було неможливо, а тому радянська влада змушена була миритися з таким характером його віршів. Однак у відповідь на свою чітку громадянську позицію він отримував дуже обмежені наклади своїх книжок, іноді – навіть у десять разів меншими від замовлення: не сорок тисяч, скажімо, а всього чотири!.. Та й офіційних державних нагород за свою творчість поет за радянських часів не отримав, якщо не рахувати звання лауреата премії імені Остапа ВИШНІ в 1988-му році, коли вже повним ходом ішли перебудовчі процеси. А до того, з причин часом відвертого цькування в пресі він не мав змоги працевлаштуватися в центральних українських видавництвах і часом навіть був недрукованим. Влада б домоглася б і значно більшого у справі цькування й тиску на нього, але дуже виручала широка популярність у народі і виступи на центральному телебаченні та радіомовленні з його творами таких акторів, як Андрій Сова, Анатолій ПАЛАМАРЕНКО, Анатолій ЛИТВИНОВ…
Ставлення ж до письменника відчутно змінилося лише тоді, коли Україна стала незалежною. В 1996-му році він став першим лауреатом премії імені Петра САГАЙДАЧНОГО, а ще через рік отримав, нарешті, і державну нагороду «за вагомий внесок в українську літературу» - орден «За заслуги», третього ступеню.
ТВОРЕЦЬ-ХАРАКТЕРНИК

Максим РИЛЬСЬКИЙ назвав невтомного шукача народних скарбів, славного історика Дмитра ЯВОРНИЦЬКОГО одним словом – «характерник». До таких творців-характерників, переконаний, з повним правом належить і Павло Прокопович ГЛАЗОВИЙ. Про це особливо вагомо і зримо свідчать підсумкові його видання «Веселий світ і чорна книга», «Сміхослов», двотомник «Весела сміхологія» та «Сміхологія» (вибране), де зібрані твори різних жанрів, зокрема, гумор, байки, лірика, проза, жартівлива поема «Куміада», «Співучий гумор», казка для дітей «Барвінок» та ін. Читаєш-перечитуєш їх, і аж подих перехоплює, як проникливо гуморист уміє слухати мудрість народну, часто навіть з гіркого прагне створити життєво усміхнене…
Гуморески, усмішки П. ГЛАЗОВОГО – це особлива епоха в українській поезії. У цих його жанрах ніби сконденсовані риси класичної байки, народного прислів’я чи притчі, несподіваного, мов постріл, закінчення, тобто моралі, і лагідного характеру. Кращі з них – це дійсно майстерний синтез традиційних форм та авторських пошуків – з висоти народної мудрості, поетичні взірці розвінчування повсюдних недоліків…
Один з найпопулярніших пересмішників, народний артист України Анатолій ЛИТВИНОВ якось висловився цілком переконливо: «За роки своєї творчої праці я читав зі сцени гумор таких майстрів, як Остап ВИШНЯ, Степан ОЛІЙНИК, Олександр КОВІНЬКА, але вже багато років не розлучаюсь із творчістю Павла ГЛАЗОВОГО. Він для мене – основа і крона моєї артистичної творчості. Тому без перебільшення скажу: це батько нашого українського гумору.

Віктор ЄВТУШЕНКО,
поет-сатирик і гуморист, учень Павла ГЛАЗОВОГО;

уривки із його книги «Хто такий Павло ГЛАЗОВИЙ», що вийшла у світ 2005-го року у київському видавництві «Діокор».


Х х х
Незалежністю своєю
Вихвалятись любим.
Прибиваємо на стінах
Вивіски з тризубом.
А кругом стирчать на площах
Лисі істукани.
Не дають їх руйнувати
Інопланетяни.
Ці приблуди тарілчані
Гірші біснуватих.
Носять квіти істуканам
В будні і на свята.
Схаменіться, українці,
Земляки-тубільці,
Бо опинитесь рабами
На чужій тарілці
(«Інопланетяни»)

Х х х
Пригадаймо, скільки встигли
Нам наобіцяти
Деякі, що у народні
Рвались депутати.
Нині бачим на екранах
Депутатські лиця,
І приємно не на кожне,
Вибачте, дивиться.
Не хотілось би нікого
Словом цим образить,
Та бува такою пика,
Що в екран не влазить.
Особливо ті, що часто
За народом плачуть,
Вже за власними пузами
Ніг своїх не бачать.
Вибачайте добродушно,
Але ця солідність
Туго вписується в нашу
Всенародну бідність.
Звідкіля ж тому багатству
Взятися у хаті,
Де хазяїн сухоребрий,
А слуги пузаті?
«Кому жити легше»

х х х
Той на тебе аж сичить,
Той спідлоба дивиться,
Той ображено бурчить,
Той сердито кривиться,
Той махає кулаком,
Поглядом «знечтожує»,
Інший дражнить пошляком,
Чортзна - чим погрожує –
Прокурором чи судом,
Чи суворим вироком.
Хочеш весело пожить, -
То ставай сатириком.
«Автобіолірика»

х х х
Хай слово правди грубувате
Когось дратує і дере,
Душа не вміє плазувати,
Вона – ніщо або – орел.
Є крила – гордо підіймає
Душа їх в небо і – живе.
Немає крил – душі немає,
А є щось хитре і криве…»
(«Чорна книга»)

Х х х
Це було у ту годину,
Коли Бог створив людину.
Зажурилася людина:
- Милий Боже, я загину,
Звірів ти створив швидкими,
Незвичайну дав їм силу,
І вони мене задавлять,
Неозброєну, безкрилу.
Бог сказав їй: - Нарікаєш
Ти дарма, бо мову маєш.
А вона ж за все скоріша,
Сили всякої сильніша.
Все вона тобі замінить
І не дасть ніде загинуть.
Це добро повинна ти.
Як зіницю, берегти.
Попередить зразу мушу:
- Втратиш мову – втратиш душу,
Силу втратиш. І тебе -
Навіть курка загребе…
(«Мова»)

ххх
Часто нами управляли
Справжні ідіоти,
Що лишили після себе
Тільки анекдоти.
(«Найкращий оратор»)
Переглядів: 2204 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: