PP

     Понеділок, 19.08.2019, 15:08



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2011 » Грудень » 12 » «А я один. Та ще зіниця Бога…»
12:30
«А я один. Та ще зіниця Бога…»
Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ, видатний археолог і не менш видатний поет (хоча фактично все своє життя – опальний) свого часу знайшов золоту царську пектораль. А тепер кожен із нас може знайти в його віршах, воістину геніальних, і свій шлях до істини. Інша справа, скільки кроків після цього той кожен зможе ним ступити. Але після тієї знахідки мають стати зрозумілими ось ці, наприклад, слова, написані Борисом МОЗОЛЕВСЬКИМ:
«А я один. Та ще зіниця Бога.
Та ще моя священна правота.
Оце й усі спільники…»
І можна бути переконаним, що у пошуках свого неповторного шляху неабияким духовним компасом має послужити книга, яка під назвою «Співець скіфського степу» вийшла нещодавно цього року у світ. Як зазначено, це збірник документально-публіцистичних матеріалів до 75-річчя з дня народження Бориса МОЗОЛЕВСЬКОГО і 40-річчя знахідки пекторалі. В ній – документальна проза про цього творця, а також – рядки його віршів, розкидані сторінками спогадів про нього та оцінок його творчої діяльності у сприйнятті тих, кому пощастило доторкнутися до тієї творчості.
Відкриває ж цю меморіальну галерею його пам’яті оцінкою книги Бориса МОЗОЛЕВСЬКОГО «Скіфський степ» відгук видатного українського письменника Олеся ГОНЧАРА «У поєдинку з вічністю», надрукований 1992 року. Там, зокрема, автор «Тронки», «Прапороносців», «Циклону» та цілої низки інших неповторних творів пише про самих скіфів, про цей так і не пізнаний нами до кінця народ. Він підкреслює: «Голови стинали скіфи своїм філософам, які зважувались іти на зближення з іншими народами. І можна лише пошкодувати, що через свою замкнутість, забобони чи з якихось інших причин скіфи не здобулись на писемність, не передали нам зафіксованих на пергаментах степових своїх «Іліад», пісень, не записали своїх знань, своєї мови… І тим більшої ваги набуває для нас відкриття художнього епосу пекторалі, відкриття багатьох інших решток скіфської матеріальної культури, яка знову і знову озивається до нас із степових курганів-могил, що стали невід’ємною частиною історичного ландшафту українського степу».
У цій книзі, яка вийшла у Нікополі накладом всього лише 500 примірників у приватній друкарні О.О. ФЕЛЬДМАНА, вміщено багато свідчень про творчість Бориса МОЗОЛЕВСЬКОГО, про його знахідки і про нього самого, вміщено також багато фотографій. Є тут і свідчення дружини видатного поета і археолога – Віри МОЗОЛЕВСЬКОЇ, в яких вона, зокрема, говорить і про його поетичну збірку «Дорогою стріли». Там є такі слова:
«Остання його поетична збірка «Дорогою стріли» особливо чесна і відверта. Це філософські роздуми громадянина над проблемами сенсу буття, діалектики життя і смерті, над причинами трагічної долі свого народу, скороминучості людського існування…Коли він приніс авторські примірники «Дорогою стріли» додому, я, проглядаючи один з них, якось дуже гостро відчула людський сум, що сходів зі сторінок… Триптих «Дорогою стріли» дихав болем за тим, що руйнується українська історія – остання Чортомлицька Січ, «розорана, розтерзана, розіп’ята, залита водосховищем гнилим», що процвітає «новітнє яничарство», Чорнобилі, манкуртство».
Ця книжка, якщо паралельно з там вміщеними матеріалами читати вірші Бориса МОЗОЛЕВСЬКОГО, надасть снаги жити і творити кожному в серці неповторну нашу Україну.

Олена МАКОВІЙ,
м. Кривий Ріг

Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 788 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: